Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Не маю найменшого уявлення, мамо.

– А може, у ту хвилину я саме радила міс Гінчкліф давати курям риб’ячий жир із тріски в холодну погоду? Чи то я розмовляла з місіс Гармон, ні, вона тоді тільки-но увійшла. Думаю, я розмовляла тоді з полковником Істербруком і саме сказала йому про те, що дуже небезпечно мати в Англії наукову станцію з дослідження атомів. Її треба обладнати на одному з далеких островів на той випадок, якщо радіоактивність вирветься на волю.

– А ви не пам’ятаєте, сиділи ви чи стояли?

– А це має якусь вагу, інспекторе? Я була десь поблизу вікна або каміна, бо знаю, що перебувала зовсім поряд із дзиґарем, коли той задзвонив. То була хвилина такого збудження! Прагнення не проґавити ту мить, коли щось відбудеться.

– Ви сказали, що світло від ліхтаря засліплювало. Воно було спрямоване на вас?

– Воно світило прямо мені у вічі. Я нічого не могла бачити.

– Той чоловік тримав ліхтар нерухомо чи водив його від людини до людини?

– О, я не знаю. Що він там робив, Едмунде?

– Він досить повільно водив його над нами всіма, ніби хотів побачити, що всі ми робимо, на той випадок, якби комусь спало на думку кинутися на нього.

– А де саме в тій кімнаті були ви, містере Светенгем?

– Я розмовляв із Джулією Сімонс. Ми обоє стояли в центрі кімнати – довгої кімнати.

– Чи всі перебували в цій кімнаті, а чи хтось був і в дальній кімнаті?

– Філіпа Геймс пройшла до тієї кімнати, я думаю. Вона була біля того далекого каміна. Я думаю, вона щось шукала.

– Чи маєте ви якесь уявлення про те, чому пролунав третій постріл – як акт самогубства чи внаслідок нещасливого випадку?

– Не знаю. Той чоловік обернувся якось дуже несподівано, а тоді зігнувся й упав, але та картина була вельми нечіткою. Ви повинні зрозуміти, що там було неможливо щось роздивитися. А потім та жінка-біженка почала верещати.

– Якщо я правильно зрозумів, то це ви відімкнули двері до їдальні й випустили її звідти?

– Так.

– Двері справді були замкнені ззовні?

Едмунд подивився на нього з цікавістю.

– Звісно, були. Ви ж не думаєте…

– Я хочу тільки з’ясувати всі факти. Дякую вам, містере Светенгем.

Інспектор Кредок мусив провести багато часу з полковником та місіс Істербрук. Йому довелося вислухати тривалу лекцію про психологічні аспекти цієї справи.

– Психологічний підхід – єдиний вартісний метод сьогодні, – сказав йому полковник. – Ти мусиш зрозуміти свого злочинця. Для чоловіка з моїм досвідом тут усе досить ясно. Навіщо було тому хлопцеві влаштовувати той напад? Психологія. Він хоче зробити собі рекламу – привернути до себе увагу людей. Його обминали, а може, і зневажали як чужоземця інші працівники в готелі «Спа». Можливо, його відкинула дівчина. Він хоче спрямувати на себе увагу. Хто сьогодні ідол кіно? Це – ґанґстер, чоловік крутий і брутальний. Якщо так, то й він буде чоловіком крутим і брутальним. Грабунок із застосуванням насильства. Маска? Револьвер? Але йому потрібна публіка – він повинен роздобути собі публіку. Але потім у вирішальну хвилину роль заводить його надто далеко – він уже не грабіжник. Він – убивця. Він стріляє – сліпо, навмання…

Інспектор Кредок радо вхопився за слово:

– Ви сказали «сліпо», полковнику Істербрук. А вам не спадало на думку, що він стріляв умисне, цілячись у певну людину – тобто в міс Блеклок?

– Ні, ні. Він просто зірвався, як я вже сказав, – зірвався сліпо і став стріляти навмання. І це примусило його отямитися. Його куля влучила в когось – то була тільки подряпина, але він цього не знав. Він раптово приходить до тями. Усе те, що він поки що тільки собі уявляв, виявилося реальним. Він стріляв у когось – і можливо, когось убив… Йому кінець. І, либонь, у стані сліпої паніки він спрямовує револьвер на себе.

Полковник Істербрук зробив паузу, прочистив горло й, цілком задоволений собою, сказав:

– Це ж очевидно, як білий день, це ж цілком очевидно.

– Як чудово, – сказала місіс Істербрук, – що ти точно знаєш, як усе сталося, Арчі.

Її голос аж потеплів від щирого захвату.

Інспектор Кредок теж був у захваті від цієї блискучої теорії, однак не захотів відразу визнати її слушність.

– А де саме ви були в кімнаті, полковнику Істербрук, коли почалася стрілянина?

– Я стояв зі своєю дружиною – у центрі, поруч зі столом, на якому стояли квіти.

– Я вхопилася за твою руку, правда ж, Арчі, коли це сталося? Була налякана до смерті. Я б цього не витримала, якби не твоя рука.