Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Мабуть, ви її знайдете у яблуневому саду. Вона молодша за мене, і їй легше зривати та струшувати з дерев яблука, ніж мені.

І справді, у яблуневому саду Кредок знайшов Філіпу Геймс. Перше, що він там побачив, були двоє гарненьких жіночих ніг у бриджах, що легко ковзали вниз по стовбуру дерева. Через мить Філіпа, з розчервонілим обличчям, з розкуйовдженим гілками волоссям, уже стояла на землі й дивилася на нього з подивом на обличчі.

«З неї вийшла б непогана Розалінда», – машинально подумав Кредок, бо детектив-інспектор Кредок був ентузіастом Шекспіра і грав роль меланхолійного Жака у виставі «Як вам це сподобається», зіграній для сирітського притулку.

Але вже через мить він змінив свій погляд. Філіпа Геймс була надто дерев’яною для Розалінди, її краса й безтурботність були суто англійськими, але англійськими для двадцятого сторіччя, а не шістнадцятого. Така собі неемоційність доброго виховання без жодної іскри лукавства.

– Доброго ранку, місіс Геймс. Пробачте, якщо я вас налякав. Я детектив-інспектор Кредок із поліції Мідлширу. Я хотів би поговорити з вами.

– Про вчорашній вечір?

– Так.

– Це забере багато часу? А де ми станемо розмовляти?

Вона із сумнівом розглянулася навколо.

Кредок показав на повалений стовбур дерева.

– Наша розмова буде неформальною, – сказав він із приязною усмішкою, – і я не хотів би відривати вас від вашої роботи надовше, ніж треба.

– Дякую вам.

– Це лише для протоколу. Коли ви повернулися з роботи вчора ввечері?

– О пів на шосту. Я затрималася хвилин на двадцять, щоб полити деякі рослини в теплиці.

– Крізь які двері ви увійшли в дім?

– Крізь бічні. Я скоротила шлях, пройшовши прямо від під’їзної дороги понад сарайчиком із качками та курником. У такий спосіб мені не треба робити коло та й парадний ґанок я не забрудню. У мене іноді налипає чимало багнюки на підошви.

– Ви завжди заходите в дім через ті двері?

– Так.

– Двері були незамкнені?

– Так. Протягом літа вони з ранку до вечора стоять розчинені навстіж. У цю пору року вони зачинені, але не замкнені. Ми всі виходимо й заходимо здебільшого через ті двері. Я замкнула їх, коли увійшла.

– Ви завжди так робите?

– Я так робила протягом останнього тижня. Бо тепер о шостій уже поночі. Міс Блеклок іноді виходить увечері замикати качок та курей, але вона часто виходить крізь двері з кухні.

– І ви цілком упевнені, що замкнули бічні двері вчора?

– Так, я цілком упевнена.

– Гаразд, місіс Геймс. І що ви зробили, коли увійшли?

– Скинула брудні чоботи, пішла нагору, прийняла ванну й перевдяглася. Потім зійшла вниз і побачила, що там уже почалося щось подібне до вечірки. Доти я нічого не знала про те дивне оголошення в газеті.

– А зараз опишіть мені, будь ласка, що сталося, коли в дім удерся нападник.

– Світло раптом погасло…

– Де ви були?

– Біля каміна. Я шукала свою запальничку, думала, що залишила її десь там. Світло погасло – й усі захихотіли. Потім двері розчинилися, і той чоловік спрямував на нас потужний ліхтар, наставив револьвер і наказав підняти руки вгору.

– І ви виконали його наказ?

– Ні, не виконала. Думала, то був жарт, а я дуже стомилася й не вважала за потрібне підіймати руки.

– Вам та сцена здалася дуже нудною?

– Так, здалася. Але потім гримнули два постріли з револьвера, і я справді дуже злякалася. Ліхтар закрутився в повітрі, впав і погас, а потім заверещала Міці. Вереск був такий, ніби там кололи свиню.

– Світло ліхтаря засліпило вас?

– Ні, не дуже. Хоч воно було дуже сильне. Воно на мить освітило міс Баннер і, знаєте, вона була дуже схожа на привид – зовсім біле обличчя з роззявленим ротом, а очі такі вирячені, що, здавалося, зараз випадуть з очниць.

– Той чоловік рухав ліхтарем?

– О так, він водив ним по всій кімнаті.

– Так, ніби когось шукав абощо?

– Ні, не думаю.

– А що було далі, місіс Геймс?

Філіпа Геймс спохмурніла.

– Далі була паніка й колотнеча. Едмунд Светенгем та Патрік Сімонс запалили свої запальнички і вийшли в хол, а ми вийшли за ними, і хтось відчинив двері до їдальні, – світло там не погасло, – й Едмунд Светенгем врізав Міці жахливого ляпаса, і вона перестала горлати, після цього вже було не так погано.

– Ви бачили тіло мертвого чоловіка?

– Так.

– Він був вам знайомий? Ви його бачили раніше?

– Ніколи.

– Як вам тоді здалося, то була смерть унаслідок нещасливого випадку чи він застрелився навмисно?