Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Ви збіса передбачливі.

– А потім раптом чути постріли. Я думати: «Почалося». Я бігти через їдальню – там інші двері, не відчиняються. Я стояти хвилину і слухати, а тоді лунати ще один постріл і щось гупати, там, у холі, і я обертати ручку дверей, але вона замкнена ззовні. Я спіймана там, наче миша в пастці. І я божеволіти від страху. Я верещати та верещати і гупати у двері. І нарешті – нарешті – вони обертати ключ у дверях і випускати мене звідти. І тоді я приносити свічки, багато, багато свічок – потім світло, і я бачити кров – кров! Ох, Gott in Himmel , [1] Боже на небі ( нім. ). я бачити кров! То не вперше переді мною кров. Мій маленький братик – я бачу, як його вбивати в мене на очах, – я бачити кров на вулицях – люди падати постріляні, вмирати – я…

– Годі, – сказав інспектор Кредок. – Дякую вам.

– А тепер, – драматичним тоном заявила Міці, – ведіть мене до в’язниці!

– Не сьогодні, – відповів Кредок.

Коли Кредок і Флетчер перейшли хол і підступили до парадних дверей, вони відчинилися, і вродливий молодик мало не зіштовхнувся з ними.

– Та це ж копи, нехай мене чорти візьмуть! – вигукнув молодик.

– Містер Патрік Сімонс?

– Ваша правда, інспекторе. Адже ви інспектор чи не так, а ваш колега – сержант?

– Ви вгадали, містере Сімонс. Можна мені поговорити з вами?

– Я невинний, інспекторе. Присягаюся вам, я невинний.

– Облиште, містере Сімонс, годі вам клеїти дурня. Мені треба ще побачитися з багатьма людьми, і я не можу марнувати час. Що то за кімната? Можна нам увійти туди?

– Це так званий кабінет, але ніхто ним не користується.

– Ви ж нібито навчаєтеся? – запитав Кредок.

– Я не зміг зосередитися на математиці, а тому повернувся додому.

Приступаючи до допиту за всією формою, інспектор Кредок попросив молодика назвати своє прізвище, вік, відношення до військової служби.

– А зараз, містере Сімонс, опишіть мені, будь ласка, що тут сталося минулої ночі?

– Ми забили жирне теля, інспекторе. Тобто Міці приготувала смачне печиво, тітка Леті відкоркувала нову пляшку хересу…

Кредок урвав його.

– Нову пляшку? А була й надпита?

– Так. Наполовину повна. Але тітці Леті вона не сподобалася.

– Вона хвилювалася?

– Та не дуже. Вона жінка вельми розважлива і розумна. Але стара Банні не давала їй спокою – вона пророкувала лихо цілий день.

– Отже, міс Банні дуже боялася?

– О, так, вона тремтіла від солодкого жаху.

– Отже, вона сприйняла оголошення всерйоз?

– Воно навіяло їй справжній жах.

– Міс Блеклок подумала була, коли вперше прочитала оголошення, що ви маєте якийсь стосунок до нього. Чому вона так подумала?

– О, мене звинувачують за все, що тут діється.

– Ви не мали до цього ніякого стосунку, чи не так, Сімонсе?

– Звичайно ж, ні.

– Ви коли-небудь бачили Руді Шерца або чули про нього?

– Не бачив і не чув ніколи в житті.

– А все ж таки ви могли б пожартувати в такий спосіб?

– Хто вам таке сказав? Тільки тому, що я одного разу підклав у ліжко Банні яблучний пиріг, а Міці послав поштівку, повідомивши, що гестапо вийшло на її слід…

– Розкажіть мені своїми словами, що ж було вчора ввечері.

– Я щойно увійшов до меншої з кімнат вітальні, щоб узяти трунки, коли – ось тобі й на, світло погасло. Я обернувся й побачив суб’єкта, який стояв у дверях і наказував: «Руки вгору!», почулися зойки та вереск, і саме в ту мить, коли я подумав: «А чи не стрибнути мені на нього?» – він стріляє двічі з револьвера, потім падає, ліхтар випадає в нього з рук, і ми знову в темряві, а полковник Істербрук починає викрикувати накази своїм казарменим голосом. «Чому, в біса, не загорається моя запальничка? – кричить він. – Та вона й не загориться, адже це один із клятущих сучасних винаходів».

– Вам не здалося, що нападник цілився в міс Блеклок і тільки в неї?

– Звідки я можу знати? Мені здається, він пальнув зі свого револьвера, либонь, просто для розваги, а тоді зрозумів, що зайшов надто далеко.

– І вистрелив у себе?

– Можливо. Коли я побачив його обличчя, він був схожий на блідого малого злодія, який наробив непередбаченої шкоди.

– І ви певні, що ніколи не бачили його раніше?

– Ніколи.

– Дякую вам, містере Сімонс. Мені треба допитати інших людей, які були тут учора ввечері. Як ви гадаєте, у якому порядку це ліпше зробити?

– Наша Філіпа – місіс Геймс – працює в «Даяс-Холі». Ворота цієї садиби поруч із нашими ворітьми. Після цього найближчими будуть Светенгеми. Кожен вам покаже їхній дім.