Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Моя бідолашна кицю, – грайливо сказав полковник.

Інспектор знайшов міс Гінчкліф біля свинарника.

– Які це чудові створіння, свині, – сказала міс Гінчкліф, чухаючи зморщену рожеву спинку. – Цей кабанчик добре вгодований, чи не так? На Різдво матимемо смачний бекон. То що ви хочете довідатися від мене? Я вже сказала вашим людям учора ввечері, що не маю найменшого уявлення, хто був той чоловік. Ніколи не бачила, щоб він шастав у цій місцевості. Наша міс Моп каже, він прийшов сюди з Меденгем-Велса, він там служив в одному з великих готелів. Чому він не напав на когось у тому місті, якщо йому так хотілося? Не треба було тарабанитися так далеко.

На це Кредок не мав чим заперечити – і розпочав свій допит.

– Де ви були в ту мить, коли відбувся інцидент?

– Інцидент! Такі інциденти якщо й бувають, то лише на війні. Там я їх бачила – ще й не такі! То вас цікавить, де я була, коли розпочалася стрілянина? Це ви хочете знати?

– Так.

– Я стояла, прихилившись до каміна й покладаючи надії на Бога, що хтось незабаром дасть мені чогось випити, – відразу відповіла міс Гінчкліф.

– Ви думаєте, постріли були зроблені наосліп чи той, хто стріляв, ретельно цілився в якусь конкретну особу?

– Ви маєте на увазі Леті Блеклок? Звідки мені, у біса, знати? Надзвичайно важко буває зрозуміти, якими були ваші справжні відчуття або що сталося насправді, після того як усе закінчилося. Я знаю тільки, що світло погасло і що ліхтар закрутився над нами, засліпивши нас усіх, а потім гримнули постріли, і я собі подумала: «Якщо цей клятущий молодий бевзь Патрік Сімонс грається із зарядженим револьвером, то він у когось влучить».

– Ви думали, то був Патрік Сімонс?

– Це здавалося вельми ймовірним. Едмунд Светенгем – хлопець розумний, він пише книжки, і йому нема коли вдаватися до таких дурних витівок, а старий полковник Істербрук не знайшов би в цьому нічого кумедного. Але Патрік – хлопець дикий. Проте я ладна попросити в нього вибачення за таке припущення.

– А ваша подруга теж думала, що то був Патрік Сімонс?

– Мерґатройд? Ви ліпше самі запитайте в неї про це. Проте не думаю, щоб ви чогось від неї домоглися. Вона на протилежному кінці саду. Я покличу її, якщо хочете.

Міс Гінчкліф підвищила свій і так могутній голос до справжнього реву:

– Гей, Мерґатройд!..

– Іду, – почувся у відповідь тоненький крик.

– Поквапся! Поліція… – проревіла міс Гінчкліф.

Міс Мерґатройд прибігла жвавим клусом, добряче засапавшись. Оборка спідниці в неї надірвалася, волосся вибилося з-під погано приладнаної сіточки, а її кругле добродушне обличчя сяяло.

– Ви зі Скотленд-Ярду? – запитала вона, відсапуючись. – У мене й на гадці не було, що ви прийдете. Бо інакше я б не виходила з дому.

– Нашу справу ще не передали до Скотленд-Ярду, міс Мерґатройд. Я інспектор Кредок із Мілчестера.

– Дуже приємно це чути, – недоречно бовкнула міс Мерґатройд. – Ви знайшли якісь ключі?

– Де ти була під час злочину, ось що йому треба знати, Мерґатройд, – сказала міс Гінчкліф.

Вона підморгнула Кредоку.

– Ой, лишенько, – видихнула міс Мерґатройд. – Розумію. Мені треба було підготуватися до цього запитання. Адже йдеться про моє алібі. Дайте-но хвилину подумати… Атож, я була разом з усіма іншими.

– Біля мене тебе не було, – сказала міс Гінчкліф.

– Невже й справді, Гінч, мене з тобою не було? Атож, і справді не було, тепер я все пригадала. Я милувалася хризантемами. Хоч, сказати правду, ті квіти були досить-таки хирляві. А потім усе й сталося – хоч я й не зрозуміла до пуття, а що ж саме сталося, – тобто я не второпала, чи сталося щось, чи ні. Я й на мить не могла собі уявити, що то був справжній револьвер – але всім було так незатишно в темряві, а тут іще й той страхітливий вереск. Я все зрозуміла хибно, не так, як воно насправді було. Я думала, її вбивають, – це я про ту дівчину-біженку. Думала, їй перерізали горлянку десь там, у холі. Я не думала, що то він – тобто я навіть не знала, що там з’явився якийсь чоловік. Я лише почула голос, ви знаєте, і той голос наказав: «Підійміть руки вгору, будь ласка».

– Він наказав: «Усім руки вгору!» – поправила її міс Гінчкліф. – І ніякого «будь ласка» там не було.

– Так жахливо думати, що поки та дівчина не зарепетувала, я фактично тішилася тим, що відбувається. Лише перебувати в темряві було дуже незручно, і хтось наступив мені на мозолю. Я там мало не померла. Ви щось іще хочете довідатися від мене, інспекторе?