Аґата Крісті - Оголошено вбивство

– Руді Шерц мав досить погану славу, – сказав Райдсдейл. – Ми з’ясували, що він був на обліку в поліції у Швейцарії.

– Отже, на батьківщині йому стало непереливки, і він приїхав сюди за фальшивими документами? – запитала міс Марпл.

– Саме так, – відповів Райдсдейл.

– Він ходив із маленькою рудою офіціанткою з гриль-бару, – сказала міс Марпл. – Проте я не думаю, що її серце розбите. Їй просто захотілося чогось «іншого», а він мав звичай дарувати їй квіти та шоколад, чого від наших англійських хлопців не дочекаєшся. Вона розповіла вам усе, що знає? – запитала міс Марпл, обертаючись до Кредока. – Чи ще не все?

– Я не певен, що все, – обережно відповів Кредок.

– Гадаю, незабаром вона все скаже, – промовила міс Марпл. – Вона дуже стривожена. Принесла мені вуджену рибу замість оселедця сьогодні вранці й забула глечик із молоком. Зазвичай вона чудова офіціантка. Атож, вона стривожена. Вона боїться, що її примусять давати свідчення або щось таке. Але я сподіваюся, – і погляд її щирих синіх очей ковзнув по чоловічих пропорціях та вродливому обличчю детектива-інспектора Кредока з правдивим жіночим вікторіанським схваленням, – що ви зможете переконати її розповісти вам усе, що вона знає.

Детектив-інспектор Кредок зашарівся, а сер Генрі засміявся.

– Це може бути важливо, – сказала міс Марпл. – Він міг сказати їй, хто це був.

Райдсдейл витріщився на неї.

– Кого ви маєте на увазі?

– Я так погано вмію висловлювати свої думки. Хто намовив його зробити це, ось що я мала на увазі.

– То ви вважаєте, що хтось його намовив?

Очі міс Марпл зробилися великі від подиву.

– Але ж звичайно! Перед нами симпатичний молодик, який шахрує трохи там, а трохи там – виправляє чек на дрібну суму, можливо, іноді дозволяє собі поцупити невеличку прикрасу, якщо її десь забуто, або трохи грошей із каси – одне слово, вдається лише до дрібних крадіжок. Завжди має напохваті трохи грошей, щоб мати змогу добре вдягтися, зробити подарунок дівчині та інші такі дрібнички. І раптом нападає на кімнату, у якій повно людей, і стріляє там у когось. Він ніколи не робив нічого подібного, ніколи! Він був не такою людиною. Така його поведінка не має глузду.

Кредок судомно втягнув повітря у груди. Саме ці слова сказала Летиція Блеклок. Те саме сказала й дружина вікарія. І його ж таки змагало дедалі сильніше відчуття: це не має глузду . А тепер те саме сказала стара кицька сера Генрі, і в її тонкому старечому голосі пролунала абсолютна переконаність.

– Можливо, у такому разі, міс Марпл, – сказав він, і в його голосі несподівано пролунали агресивні нотки, – ви нам розповісте, що ж там усе-таки трапилося?

Вона обернула до нього здивоване обличчя.

– Але звідки я маю знати, що там трапилося? У газеті було повідомлення – але з нього можна довідатися так мало! Тут можна дещо припустити, звичайно, але для цього нам бракує адекватної інформації.

– Джордже, – сказав сер Генрі, – чи не буде великим порушенням закону, якщо ви дозволите міс Марпл прочитати рапорт про матеріали допитів, які містер Кредок здійснив у Чипінґ-Клеґорні?

– Може, це й буде певним порушенням, – сказав Райдсдейл, – але я не зможу зайти далеко, якщо дотримуватимуся всіх інструкцій. Нехай прочитає. Мені цікаво буде почути, що вона скаже.

Міс Марпл була вкрай збентежена.

– Боюся, ви даремно послухали сера Генрі. Сер Генрі занадто добрий. Він, либонь, надто переоцінює ті невеличкі послуги, які я надавала йому в минулому. Насправді я не наділена якимись помітними обдаруваннями – крім, можливо, певного знання людської природи. Люди, як я вважаю, схильні бути надто довірливими. А щодо мене, то, боюся, я завжди віддаю перевагу найгіршому з варіантів того, що сталося. Я не бачу там нічого позитивного. Але подальші події надто часто доводять, що я мала рацію.

– Читайте, – сказав Райдсдейл, підсунувши до неї купу аркушів. – Це не забере у вас багато часу. Зрештою, усі ці люди схожі на вас – ви мусите знати багато таких, як вони. Ви маєте змогу помітити щось таке, чого ми не помітили. Гадаю, ми цю справу скоро закриємо. Тож цікаво буде довідатися думку аматора про неї, перш ніж ми передамо її в архів. Не стану від вас приховувати, що Кредок незадоволений. Він, як і ви, вважає, що справа не має глузду.

Запала тиша, поки міс Марпл читала папери. Нарешті вона відсунула вбік списані аркуші.

– Це дуже цікаво, – сказала вона, зітхнувши. – Як усе-таки по-різному люди розповідають – і думають – про одне й те саме. Як по-різному бачать речі – чи принаймні вірять у те, що вони їх бачать. І як важко відкрити істину, адже більшість речей уявляються такими банальними, а якщо котрась із них не банальна, то її буває знайти важче, аніж голку в копиці сіна.