Дік Френсіс - Фаворит

Лодж, не в своїй звичайній формі, а в сірому фланелевому костюмі, відкрив портфеля й витяг звідти кілька паперів. Потім усівся за стіл і сказав:

— Містер Грегорі подзвонив мені у відділок вранці після вашого падіння.

— На біса це йому здалося?

— Спитайте в нього, — докинув Лодж і, помовчавши, додав — Я зрозумів з повідомлення вашого батька, що у вас був… гм… провал-пам'яті.

— Так. Більшість подій того дня вимальовується лиш тепер, хоч не пам'ятаю, як вийшов із вагарні сідати на Паліндрома, як мчав на ньому й коли впав. Останнє, що засвідчує свідомість, — Сенді під дощем. Чому я прохав Піта подзвонити вам?

— Ви просили його перед самим заїздом. Очевидно, думали, що впадете. Тож я неофіційно вивчив обставини вашого падіння. — Він раптом засміявся. — Я на вас згаяв весь свій вільний час і навіть сьогоднішній вихідний день. На біса мені все це, й сам не знаю.

А я подумав, що він уже не може без своїх доскіпувань, як пияк без вина.

Лодж тим часом вів далі:

— Я поїхав до стаєнь Грегорі та обдивився Паліндрома. У нього довгий рубець на отих випуклих пампушках…

— На грудях.

— Хай буде на грудях. I я здогадуюся, звідки то взялося.

— О ні! — заперечив я, теж здогадавшись.

— Я допитав тих, що вартували біля перешкод, — вів далі Лодж. — Один з них новий, і ніхто його не знає. Його нібито звати Том Батлер, до того ж він дав вигадану адресу та зголосився чатувати саме біля тієї перепони, де ото ви впали. Така ж історія, як і в Мейденхеді, коли не вважати, що Батлер разом з усіма прийшов отримати свої гроші. Я зажадав глянути на ту перешкоду й на обох стовпах виявив жолобинки на висоті шести футів і шести дюймів од землі.

Коротка мовчанка.

— Он воно що, — мовив я без жодного виразу на обличчі. — Схоже, що мені пощастило більше, ніж Біллові.

— Я просив би вас пригадати все, що зможете. Хоча б… Чому вам раптом зайшло в голову, що ви неодмінно впадете?

— Не відаю.

— Це було в паддоку, перед тим як ви сіли в сідло… — Він нахилився вперед, і чорні очі так і вп'ялися в моє лице, збуджуючи мою пошкоджену пам'ять. Та я нічого не пам'ятав, бо почував себе надто стомленим і ніяк не міг зосередитись.

Дивився на мирний весняний сад за вікном. Сцілла тримала оберемок жовтих квітів, що золотом вигравали на темному тлі її сукні.

— Не пам'ятаю, — знеможено озвався я. — Може, прийде само в голову, коли вона перестане боліти.

Лодж зітхнув і відхилився в кріслі.

— Ну, хоч те, як ви зверталися до мене в Брайтоні, щоб я уточнив якісь там деталі, це ви пам'ятаєте?

— Так, — кивнув я. — А що ви довідалися?

— Майже нічого. Справжнього власника фірми «Таксі Марконі» встановити не вдалось. Одразу по війні її придбав якийсь Кліффорд Тюдор.

— Що?! — вигукнув я.

— Кліффорд Тюдор, поважний мешканець Брайтона, британський підданий. Ви його знаєте?

— Він власник кількох скакунів.

Лодж видобув із теки папір. «Кліффорд Тюдор, народився в Тріккале, Греція, прийняв британське підданство 1939 року, коли йому було двадцять п'ять. Починав кухарем у ресторані, та завдяки діловій спритності того ж року відкрив власний заклад. Після війни вигідно спродав ресторан та переїхав до Брайтона, де за безцінь купив фірму таксі, що розорилася. Через чотири роки продав і її, вклавши виручку в павільйон «Плаза-отець». Неодружений».

Я закинув голову, прихилившись потилицею до віконної рами, и чекав, що ці подробиці збудять у мене щось важливе, проте нічого не відбулося.

А Лодж тим часом продовжував: фірму перекупила підставна особа, потім «Таксі Марконі» стільки разів переходила з рук у руки, що вже неможливо було виявити власника. Усі практичні питання вирішуються якимось Філдером, управителем. Він посилається на те, що радиться з «президентом», котрий щоранку йому телефонує, і це єдиний спосіб спілкування. Каже, що «президента» звуть Клод Тіверідж, але ні адреси його, ні телефону не знає…

— Мені все це здається шахрайством, — втрутився батько.

— Таки так, — погодився Лодж. — Ніякого Клода Тіверіджа немає ні в списках виборців, ні в будь-яких інших, включаючи й телефонний довідник для Кента, Сюррея й Сассекса. Телефоністки кажуть, що жодних міжміських викликів уранці фірма «Таксі Марконі» не приймає, лише місцеві замовлення, які за останні чотири роки постійні. Тільки місцеві! Отож, прізвище замовника не Клод Тіверідж.

Він почухав потилицю і глянув мені в очі.

— Адже ви знаєте більше, ніж розповіли. Кажіть же, будь ласка.