Дік Френсіс - Фаворит

Тітонька Деб заявила без докору в голосі:

— Ти знаєш, містер Йорк один із жокеїв Кет.

Той кивнув.

— Так, Кет казала мені, що ви приїдете. Дуже радий. — Він стежив, як дружина наливає чай, і, беручи в неї з рук чашку, ніжно посміхнувся.

Він був надто огрядний як на свій зріст, хоч жир на животі не випирав, а розливався по всьому тілу, мов підлива. Це справляло враження життєрадісної повноти. Млява добродушність, як у всіх товстунів, м'яка, майже придуркувата розслабленість м'язів на обличчі й водночас гострі очиці під припухлими повіками, що так і свердлили мене. Він нагадував ділка, що їх я безліч зустрічав на роботі; вони ляскають тебе по спині, пропонують пограти в гольф, однією рукою добувають ікру й пляшечку «Крега» сорок дев'ятого року, а другою перехоплюють у тебе контракт.

Він поставив свою чашку й посміхнувся. Моє перше враження зникло.

— Мені дуже цікаво стрінутися з вами, містере Йорк, — почав він, сідаючи й жестом пропонуючи сісти мені. Потім обмацав мене очима дюйм за дюймом — поки я розповідав про Піднебесного. Ми з Кет обговорювали достойності коня, тобто переважно говорив я, бо Кет звала не більше, аніж до Пламптона, а в дядечка Джорджа вся обізнаність сягала не далі того, що Сонячний Південь був переможцем «дербі» 1937 року.

— Він пам'ятає це з пісеньки, яку тоді склали, — втрутилася Кет. — Хоч я не певна, що знає кличку принаймні одного коня.

— А таки знаю! — заперечив дядечко. — Буцефал, Пегас, Чорна Бессі.

Я розсміявся.

— Чому ж ви тоді подарували Кет скакуна?

Дядечко Джордж розкрив рота, потім закрив, підморгнув і пояснив:

— Я гадав, що їй потрібне ширше кола знайомств. У нас тут мало молоді. Мабуть, ми виховували її надто… відокремлено.

Тітонька Деб, якій набридло мовчати, поки йшлося про коней, тепер прилучилася до розмови.

— Дурниці! її виховували так само, як і мене. А отже, правильно. В наш час дівчатам дають уже аж занадто свободи, і це закінчується тим, що вони раптом тікають з мисливцями за посагом або з гультіпаками сумнівного походження. Дівчата потребують суворого нагляду й постійного керівництва, якщо бажають зоставатися леді й вигідно вийти заміж.

При цьому вона хоч не дивилася мені в очі, а, нагнувшись під стіл, гладила свою таксу.

Дядечко Джордж поспішив перевести розмову на інше й запитав, звідки я родом.

— З Південної Родезії, — відповів я.

— Справді? — здивувалася тітонька Деб. — От цікаво! Й ваші батьки збираються вічно там жити? — Вона делікатно хотіла вивідати моє суспільне становище.

— Вони обоє там народилися.

— I не збираються хоч навідати вас? — спитав дядечко Джордж.

— Мати померла, коли мені було десять. А батько, може, й приїде, якщо не буде зайнятий.

— Зайнятий — чим?

— Він комерсант. — Це могло означати що завгодно, від ганчірника й до того, ким батечко був насправді, — господарем велетенського торговельного концерну федерації. Ні дядечко Джордж, ні тітонька Деб не були задоволені моєю непевною відповіддю, та я не став щось додавати. Тітоньку Деб шокувало б і розсердило, якби я виклав геть усе щодо свого походження й намірів у майбутньому після того, як вона прочитала мені невеличку лекцію про жокеїв, до того ж я не міг це зробити через Дена. Йому нічого буде протиставити її бундючності.

Натомість я взявся вихваляти рожеві візерунки на білих панелях стін. Це викликало вдоволення тітоньки Деб і сардонічну посмішку дядечка Джорджа.

— Своїх предків ми тримаємо у їдальні, — пояснив він.

Кет підвелася.

— Я покажу Алланові його кімнату.

— Ви приїхали машиною? — запитав дядечко Джордж. Я кивнув. — Тоді, люба моя, скажи, будь ласка, Калбертстону, хай поставить машину містера Йорка в гараж.

— Гаразд, дядечку, — мовила Кет, усміхаючись,

Коли ми перетнули хол, ідучи по мій чемодан, вона сказала:

— Прізвище дядечкового водія зовсім не Калбертстон [2] Калбертстон — автор посібника для гри в бридж. , а Хіггінс чи щось на зразок цього. Дядечко прозвав його Калбертстоном, бо він грає в бридж, і ми теж захопилися цією грою. Зрозумійте дядечка Джорджа, — засміялась вона. — Мати водія, котрий грає в бридж! — А дядечко теж грає?

— Ні, він не любить карт і подібних розваг. Він каже, що в них занадто багато правил. Каже, що не хоче вивчати цих правил, а потім ще й дотримуватися їх. Мені здається, що бридж з його численними умовностями звів би його з розуму. Тітонька Деб грає цілком пристойно, хоч і не азартно.