Дік Френсіс - Фаворит

— Дякую, — відказав я, марно силкуючись приховати самовдоволену посмішку.

Ден задумливо стежив за мною, та я поспішив перевести розмову на скачки, а потім раптом спитав, чи не чув він, щоб Білл Девідсон ділився з кимось про те… що здавалось йому дивним або підозрілим.

— Ні, не чув, — рішуче мовив він. Я розповів про дріт.

— От бідолаха! — вигукнув Ден. — Яка підлота!

— Коли почуєш що-небудь, даси мені знати…

— Звичайно, — пообіцяв він.

Джо Нантвич простував прямо на Дена, ніби уві сні. Наткнувшись, не пробачився, як ото завжди, а одступив і захитався далі. Очі його були широко розкриті, погляд відсутній і бездумний.

— П'яний, — констатував Ден. — Од нього несе, як од пивної бочки.

— У нього своя біда, — пояснив я.

— Буде ще й інша, коли розпорядники помітять. Джо раптом з'явився з іншого боку. Від нього справді тхнуло на кілометр. Без жодного вступу він заговорив:

— Я знову дістав попередження. — I витяг з кишені цидулку. Вона була пожмакана, ніби її кілька разів м'яли й розпрямляли, але напис кульковою ручкою не стерся: «Болінгброк. На цьому тижні».

— Коли це ти отримав?

— Вона лежала на столику для листів.

— I ти одразу ж нализався.

— Я не п'яний, — обурився він. — Це лише пару ковтків зробив у барі проти вагарні.

Ми з Деном здивувалися: у тому барі не було зовнішньої стіни, і пити на очах у тренера, власника рисака й розпорядників було просто безумством. Може, у жокеїв є надійніший спосіб професійного самогубства, аніж два ковтки віскі перед кожним заїздом? Цього я не знаю. Джо гикнув.

— Мабуть, порції були подвійні, — засміявся Ден і взяв у мене цидулку, щоб прочитати. — Що має означати «Болінгброк. На цьому тижні»? Тебе це налякало?

Джо видер у нього цидулку й сховав до кишені. Очевидно, він зрозумів, що Ден теж почув його.

— Не твоє діло!

Мені хотілося сказати, що й не моє, та він обернувся до мене й заскімлив:

— Що ж мені тепер робити?

— Ти береш участь у перегонах?

— В останньому заїзді. Сьогодні кляті любителі загарбали дві перші скачки, а нам, професіоналам, залишили всього-на-всього чотири, щоб заробили собі на хліб. Чому ці товстозаді жокеї-джентльмени не йдуть до… — Він грубо вилаявся.

Запала мовчанка. Ден гучно зареготав. Джо був не такий п'яний, щоб не збагнути, що з нього насміхаються. I тому сказав щонайласкавіше:

— Пробач, Аллане, ти ж знаєш, що це тебе не стосується…

— Коли ти хочеш моєї поради, незважаючи на твоє недобре ставлення до жокеїв-любителів, — мовив я, намагаючись бути серйозним, — то йди негайно та випий три чашки чорної кави й потім постарайся якомога довше не потрапляти комусь на очі.

— Я ж тебе питаю, що робити з цією запискою, — не вгавав він.

— Не звертай на неї уваги. По-моєму, тебе просто розігрують. Мабуть, той, хто це написав, знає, що ти всі свої прикрощі заливаєш віскі, й вирішив добити тебе, добре налякавши. Навіщо йому самому бруднити руки! Хитра, безкровна й досить ефектна помста.

Розпач на обличчі Джо змінився тупою впертістю, що було не менш відразливо.

— Ніхто мене не залякає! — кинув він з тією войовничістю, котра, це мені було добре відомо, дедалі зменшуватиметься, в міру того, як випаровуватиметься алкоголь. I похилитався геть, очевидячки, в пошуках чорної кави, Перш ніж Ден устиг мене розпитати, в чім річ, хтось ляснув його по спині: дружнє вітання Сенді Мейсона, який зневажливо подивився на Джо.

— Що трапилося з цим придуркуватим? — запитав він і, не чекаючи відповіді, сказав — Чуєш, Дене, зроби мені ласку, дай трохи вийти вперед на отій шкапі, що її підсунув мені Піт Грегорі. Йому, певно, сподобався мій рудий чуб.

Оглушливий регіт Сенді примусив усіх звернути погляди на нього.

— Гаразд, — мовив Ден.

Вони стали домовлятися, а я повернувся, щоб іти, та Ден торкнув мене за плече.

— Слухай. Можна мені розповісти, ну от хоч би Сенді, про дріт?

— Авжеж. Може, тобі вдасться щось розвідати. Але будь обережний! — Я вже зібрався було повідати йому ту історію з попередженням, але нам було ніколи, і я тільки застеріг: — Ти розворушиш їхнє гніздо, і вони можуть «помилково» навіть убити тебе.

Він витріщився на мене.

— Добре. Я берегтимусь. Ми обернулися до Сенді.

— Чого це ви обидва такі сумні? Хтось поцупив у вас з-перед носа оту кралечку, за якою обидва полюєте?

— Та ні, ми думаємо про Білла Девідсона, — почав Ден, незважаючи на під'юджування.

— А що ще можна придумати?

— Падіння його підстроїли. Над бар’єром протягли дріт. Аллан сам бачив.