Галина Горицька - Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги

Капітан-лейтенант і незчувся, як закуняв. Прямісінько на подертому паркеті коло софи із заплаканою Зіною Яківною. Спати навіть отак його навчила війна…

Зрання, перевдягнувшись і зав’язавши холошу на кульші, він мимоволі подався до кухні. Вікна виходили в затишний двір. Щоправда, лавиць на ньому вже не було. Льоні чомусь пригадалося, як йому хтось ще в шпиталі розповідав про те, що у переддень приходу нацистів до Києва відключили воду. Хлопець, понуро дивлячись на обрубки дерев липи, бузку і старого горіха, зрозумів: дрова теж ніхто не завозив. І так – два роки…

Льоня поліз до шафи і знайшов там банку з сухарями і чаєм. Він зрадів і подумав було нагріти чаю, однак у сулії майже не було керосину, та він і не знав, котрий примус тьоті Зіни. Може й сухарі не її… Зазначив, що тепер на кухні замість великого обіднього столу стояли чотири маленькі столики, і на кожному – примус, кілька каструль, стакани з алюмінієвими виделками та ложками.

Він спробував визначити, де ж стіл Зіни Яківни? Збагнув: мабуть, де лише одна зубна щітка. Він сумно провів рукою по запиленому столу, на клейончасту скатертину якого вже давно ніхто не ставив кухонного начиння, і знову зітхнув, розмірковуючи, як же Зіна Яківна виживала увесь цей час? Мабуть, нові сусіди підгодовували…

Льоня повернувся до кімнати й побачив, що Зіна Яківна уже сидить і дивиться у вікно відсутнім поглядом вицвілих, виплаканих очей. «Бідолашна жінка…» – спало йому на думку, а вголос він додав: – Прогуляюся трохи…

Сусідка кивнула легенько. А коли він зачинив за собою двері, Зіна Яківна стрепенулася, ніби хотіла щось сказати услід.

Лише пошепки додала: – Ошер ва-ошер, Льонечко [8] «Щастя і багатства!» ( Івр. ) .

Леонід Іванович, моряк, капітан-лейтенант ВМФ, потрапив на флот випадково. Він з дитинства ненавидів іноземні мови і тому не мав ніякого наміру коритися волі батька і ставати філологом, наслідувати його. Отже, це був своєрідний бунт, акт його непокори – в тридцять восьмому, по закінченні школи, поїхати до Севастополя, нічого нікому не сказавши. Батько лютував, коли знайшов Льонину цидулку на серванті: «Твоєю стежкою не піду. Вибачай, але німецька філологія – не моє. Буду купатися і засмагати. До осені не чекай. Твій син».

«Та як він посмів? Негідник, шалопай… Купатися, загоряти? Та я його миттю додому відправлю!» Так думав професор університету, поки пив вранішній чай і шукав у телефонному записнику номер Сан Санича – двоюрідного брата покійної дружини. Той жив у Севастополі, і батько був упевнений, що син зупинився у нього.

Інтуїція справді не зрадила професора. Лише одного він не врахував – набір до військово-морського училища в Севастополі розпочався значно раніше за вступні екзамени в Київському університеті.

Коли батько приїхав Льоню забирати – той став уже курсантом. Не обійшлось, правда, без втручання дядька, капітана другого рангу, одного з викладачів мореходки. Власне, не так втручання, як захопленої розповіді про зграї дельфінів, захід сонця над океанами, запах морської солі, русалок та бозна ще чого.

Так чи інакше, той прихисток племінника і його вступ до нахімовського міг би коштувати дядькові чимало – батько Льоні з ним більше ніколи не розмовляв. Якби батька не засудили – то, ймовірно, це могло б якось дошкуляти Сан Саничу. Але професора забрали саме при початку війни. А Сан Санич загинув невдовзі у боях на морі.

Темні води історії – вони завжди поруч…

Тож так само випадково Льоня не був засланий до Сибіру як член родини зрадника Батьківщини.

Комусь війна принесла горе, а його, виходить, порятувала, бо хлопця забрали на фронт незадовго до того, як його батька, спадкового німецького дворянина, але повноправного громадянина Радянського Союзу, професора Київського державного університету [10] Нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. (іще можна навести низку фактів, що вказують на його благонадійність), суд визнав винним у зраді Батьківщини. Власне, просто за фактом походження. Бо почалась Велика Вітчизняна, і церемонитись із «сумнівними громадянами» часу не лишалось.