Умберто Еко - Маятник Фуко

«Дещо задовга назва, правда?»

«Очевидно, в XVII столітті всі назви були такі. Як у Ліни Вертмюллер. Це сатиричний твір, казка про всезагальну реформу людства, частково списана з Вісток з Парнасу Траяно Боккаліні. Але у ньому міститься інший невеликий твір, щось на зразок маніфесту, брошурка на десяток сторінок під назвою Fama Fratemitatis , яка наступного року частково була перевидана одночасно з іншою брошуркою, цього разу написаною латиною, під назвою Confessio fratemitatis Roseae Crucis, ad eruditos Europae [84] Confessio fratemitatis Roseae Crucis, ad eruditos Europae — лат.: «Визнання братства Рози-Хреста, до ерудитів Європи». . В обох книжечках Братство Розенкройцерів представляє себе і говорить про свого засновника, таємничого C.R. Лише пізніше, з інших джерел, було з’ясовано або ж висловлено здогад, що йдеться про певного Хрістіяна Розенкройца».

«Чому ж там нема повного імені?»

«Поглянь, тут повно різних ініціалів, нікого тут не називають повним ім’ям, усі звуть себе G.G.M.P.I., а одного названо тут пестливим ім’ям, P.D. Оповідається про роки формування C.R., який спершу відвідує Святий Гріб, тоді вирушає до Дамаску, відтак потрапляє до Єгипту, а звідти — до Фесу, який у ті часи був, мабуть, однією зі скарбниць мусульманської мудрости. Там наш Хрістіян, який вже знав греку і латину, вивчає східні мови, фізику, математику, природничі науки, і засвоює всю тисячолітню мудрість арабів та африканців, аж до Кабали та магії, він навіть перекладає латиною таємничу Liber М і таким чином знайомиться зі всіма секретами макро- та мікрокосму. А ще два століття до того увійшло в моду все, що походить зі Сходу, особливо якщо незрозуміло, що воно означає».

«Це завжди так робиться. Ви голодні, нещасні, експлуатовані? Просіть чашу таємниці! Маєш…» Вона скрутила мені папіроску. «Непогана штука».

«Бачиш, ти теж хочеш забутися».

«Але я знаю, що це хімія і край. Нема жодної таємниці, чманіє навіть той, хто не знає єврейської. Ходи сюди».

«Стривай. Відтак Розенкройц подається до Іспанії і там теж начиняється щонайокультнішими доктринами, твердячи, що він щораз більше й більше наближається до Осереддя всілякого знання. І під час цих подорожей, які для інтелектуала тих часів справді були засобом досягнення всіляких можливих премудростей, він розуміє, що в Європі слід заснувати товариство, яке могло б спрямовувати правлячі кола на шляхи мудрости й добра».

«Що за оригінальна ідея. Варто було стільки вчитися. Мені хочеться свіжої мамаї».

«Вона у холодильнику. Будь чемною дівчинкою, піди й принеси, я працюю».

«Якщо ти працюєш, значить, ти бджілка, а якщо ти бджілка, то поводь себе як годиться бджілці, а тому піди за мамаєю».

«Мамая — це спокуса, тому нехай іде трутень. А як ні, то піду я, а ти читай».

«Христе-Спасе, тільки не це. Ненавиджу культуру білих людей. Піду я».

Ампаро пішла до кухоньки, а мені подобалося пожадати її, дивлячись на неї проти світла. А тим часом C.R. повернувся до Німеччини і, замість того, щоб віддатись перетворенню металів, — що він цілком міг робити, зважаючи на його грандіозні знання, — вирішив присвятити себе духовній реформі. Він заснував Братство, вигадав магічну мову і письмо, які мали бути основою мудрости майбутніх братчиків.

«Ні, я забрудню книжку, дай-но мені прямо до рота, ні — не дурій — ось, ось так. Боже, яка смачна мамая, розенкройцліхе Мутті-я-я… А ти знаєш те, що написали розенкройцери у перші роки могло б освітити цілий світ, який жадібно прагнув істини?»

«І що ж вони написали?»

«Саме в цьому й штука, брошурка цього не каже, а залишає тебе зі слинкою в роті. Це така важлива річ, така важлива, що має залишатись у таємниці».

«От паразити».

«Ні, ні, ой, припини. У кожному разі, розенкройцери, збільшуючись у кількості, вирішують розсипатися на всі чотири сторони світу, зобов’язавшись безкоштовно лікувати хворих, не носити одягу, за яким їх могли б упізнати, завжди зливатися з оточенням відповідно до звичаїв кожної країни, зустрічатися один раз на рік і залишатись у підпіллі впродовж ста років».

«Але пробач, яку ж реформу вони хотіли провести, якщо одна реформа тільки-но відбулася? Що ж тоді зробив Лютер, просто почухався?»

«Та це ж відбувалося ще до протестантської реформи. Тут у примітці йдеться, що з уважного прочитання Fama mа Confessio можна виснувати…»

«Хто може виснувати?»

«Хто може, той може. Не має значення хто. Розум, здоровий глузд… Гей, ти що? Ми тут говоримо про розенкройцерів, про серйозні речі…»