Умберто Еко - Маятник Фуко

Він глянув на нас із веселою недовірою. «Ви гадаєте, що я такий же швидкий у перерозподілі богів, як Гермес у розподілі краму. Гляньте на цю книжечку, яку я придбав сьогодні вранці у дешевій книгарні в Пелуріньйо. Магія і таємниці святого Кипріяна, рецепти чарів, щоб домогтися кохання або призвести до смерти ворога, заклики до ангелів та Пресвятої Діви. Популярна література для чорношкірих містиків. Але йдеться про святого Кипріяна Антіохійського, про якого існує багато літератури з срібних століть. Його батьки хотіли, щоб він навчився всього і щоб знав про все, що є в землі, в повітрі та в морській воді, тож послали його у далекі краї, щоб він навчився всіх таємниць, щоб знав про народження і загибель трав та про чесноти рослин і тварин, не з погляду природознавства, а у світлі окультної науки, захороненої в глибині архаїчних традицій далеких народів. У Дельфах Кипріян присвятив себе Аполлонові та драматургії змія, пізнав таємниці Мітри; у п’ятнадцять років на горі Олімп він був присутній на обрядах викликання Князя Світу Сього під проводом п'ятнадцяти жерців, щоб подолати його підступи; в Арго був утаємничений у містерії Гери, у Фрігії він спізнав спосіб провіщати майбутнє по печінці, і вже не було нічого на землі, в морській глибині і в повітрі, чого б він не знав — ні привида, ні предмета, ані людського виробу, він навіть знав мистецтво чарами міняти почерк. У підземних храмах Мемфісу він дізнався, як демони порозуміваються з земними речами, про ненависні їм місця, про улюблені їхні предмети, про те, як вони живуть у темряві, як у певних сферах вони здатні чинити опір і як вони вміють вселятися в душі та тіла, як вони вміють користуватися своїми вищими знаннями — впливати на пам’ять, викликати жах, ілюзії, як вони володіють мистецтвом викликати заворушення в землі і впливати на підземні течії… Згодом він, на жаль, навернувся, але дещо з його знань залишилося, передалося, і тепер ми знаходимо їх тут, на вустах та в голові цих обдертюхів, яких ви називаєте ідоловірцями. Мила моя, нещодавно ви дивилися на мене так, ніби я ci-devant [83] ci-devant — фр.: пережиток минулого. . Хто з нас живе у минулому? Ви, що хочете подарувати цій країні жахи робітничо-промислового віку, чи я, який бажає, щоб наша бідолашна Європа віднайшла природність і віру оцих нащадків рабів?»

«Господи», злісно просичала Ампаро, «ви ж самі знаєте, що це спосіб тримати їх у покорі…»

«Не в покорі, а в стані перманентного очікування. Без відчуття очікування нема навіть раю, хіба не ви, європейці, вчите цьому?»

«Маєте мене за європейку?»

«Колір шкіри не має значення, важить лише віра у Традицію. Вони дорого платять за те, щоб повернути відчуття очікування Заходові, паралізованому добробутом, вони, можливо, страждають, але їм ще не чужа мова духів природи, повітря, вод, вітрів…»

«Ви знову нас використовуєте».

«Знову?»

«Авжеж, 1789 рік мав би вас чогось навчити, графе. Коли нам урветься терпець — чик!» Усміхаючись, наче янгол, вона провела своєю прекрасною рукою по горлі. Навіть зуби Ампаро викликали в мене пожадання.

«Як драматично», мовив Альє, виймаючи з кишені свою табакерку і пестячи її пальцями. «Значить, ви мене впізнали? Але у ’89-му не раби примушували котитися голови, а ті самі браві буржуа, яких ви повинні ненавидіти. Зрештою, граф де Сен-Жермен за стільки століть бачив чимало голів, які злітали з пліч, і стільки ж голів, які поверталися назад на своє місце. Але ось і mãe-de-santo Ялоріша».

Зустріч з настоятелькою террейру була спокійна, сердечна, цивілізована і насичена фольклором. То була велика негритянка з зубосяйною усмішкою. На перший погляд вона здавалась домогосподаркою, але коли ми розпочали розмову, я зрозумів, чому такі жінки зуміли здомінувати культурне життя Салвадору.

«А ці орішас — це особи чи сили?» запитав я її. Mãe-de-santo відповіла, що це, звичайно, сили — вода, вітер, листя, веселка. Але як можна заборонити простим людям бачити в них воїнів, жінок, святих Католицької Церкви? А хіба ви, сказала вона, не поклоняєтеся космічній силі у формі пречистих дів? Найважливішим є поклоніння силі, а вже її вигляд повинен пристосовуватися до можливостей розуміння кожного.

Відтак вона запросила нас вийти у задній сад, щоб перед початком ритуалу відвідати каплиці. У саду були розташовані домівки орішас . Зграйка дівчат-негритянок у байянських строях весело метушилися навколо останніх приготувань.

Домівки орішас були розміщені по садку, наче каплиці на якійсь Кальварії, а ще й кожна мала назовні образок відповідного святого. Всередині було гамірно від насичених барв квітів, статуй, недавно звареного і принесеного в жертву богам харчу. Білий колір для Ошалá, блакитний і рожевий — для Єманжá, рожевий і білий — для Шанґó, жовтий і золотистий для Оґуна… Втаємничені ставали навколішки, цілуючи поріг і торкаючися свого чола і місця за вухом.