Умберто Еко - Маятник Фуко

Поки я заглиблювався у джунглі подібностей, надійшов лист від Бельбо.

Дорогий Казобоне,

Я й не знав, аж до позавчора, що ви у Бразилії, я зовсім втратив ваш слід, навіть не знав, що ви одержали диплом (вітаю!), але в Піладе я знайшов людину, яка дала мені ваші координати. Мені здається доречним увести вас в курс деяких нових подій, що стосуються злощасної справи полковника Арденті. Вже, здається, минуло більше двох років, і ви ще раз повинні пробачити мені, це я того ранку несамохіть уплутав вас у цю халепу.

Я майже забув про цю паскудну історію, але два тижні тому я поїхав на прогулянку до Монтефельтро [66] Монтефельтро — край у Центр. Італії, замок Сан-Лео в давнину був столицею цього краю. і опинився в замку Сан-Лео. Здається, у XVIII сторіччі це була папська домінія, і папа тримав там в ув’язненні Каліостро, якого помістили у камері без дверей (заходили, вперше і востаннє, через люк у стелі) і з віконцем, крізь яке засуджений міг бачити лише дві сільські церкви. На нарах, де спав і помер Каліостро, я побачив букет троянд, і мені пояснили, що все ще є чимало його шанувальників, які здійснюють паломництво до місця його мучеництва. Я дізнався, що до найпостійніших паломників належать члени Пікатріксу, міланського гуртка містеріософічних студій, який видає часопис — яка фантазія! — під назвою ‘Пікатрікс’.

Вам відомо, що мене цікавлять такі чудернацтва, і в Мілані я дістав одне число ‘Пікатріксу’, з якого довідався, що через кілька днів має відбутися Урочисте викликання духа Каліостро. І я подався туди.

Стіни були задраповані адамашковими корогвами, які були вкриті кабалістичними знаками, безліччю сичів та сов, скарабеїв та ібісів, східних божеств незрозумілого походження. У глибині стояв поміст, на просценіумі, на підставках з неотесаних полін, палали смолоскипи, позаду був вівтар з трикутпим образом у ніші і двома статуетками Ісіди та Осіріса. Крім того, там був цілий амфітеатр з фігурок Анубіса, портрет Каліостро (чий же іще, чи не так?), позолочена мумія формату Хеопса, два п’ятираменні канделябри, гонг, підтримувапий двома повзучими зміями, пюпітр на подіумі, застеленому перкалем з ієрогліфічним візерунком, дві корони, дві триноги, невеликий портативний саркофаг, трон, фотель під XVII сторіччя, чотири різнокаліберні стільці, що пасували б для бенкету у шерифа Ноттінгему, свічки, свічечки, свічища, і все палало напрочуд духовним вогнем.

Словом, увійшло семеро міністрантів у червоних сутанах і зі смолоскипами, відтак священнослужитель, який, здається, є директором ‘Пікатріксу’, — а звати його Брамбілла, хай простять йому боги, — у ризах рожевого та оливкового кольору, тоді увійшла його підопічна, чи пак медіум, а за нею шість його поплічників, зодягнених у біле, всі схожі на Нінетто Даволі, але з головними опасками, як у богів, якщо згадати слова наших поетів.

Брамбілла насадив собі на голову тіару з півмісяцем, схопив ритуальний меч, нарисував на помості магічні фігури, і взявся викликати якихось ангельських духів із закінченням на «ель»; в цю мить мені невиразно згадалася ота псевдосемітська чортівня у посланні Інґольфа, але то була лише мить, бо мою увагу відразу привернуло щось незвичайне. Мікрофони на помості були під’єднані до блоку настроєння, який мав збирати хвилі, що блукають у просторі, але оператор в опасці припустився, мабуть, якоїсь помилки, бо спершу почулася музика диско, а відтак в ефір вийшло Московське Радіо. Брамбілла від чинив саркофаг, вийняв з нього чаклунську книгу, шаблю та кадильницю і вигукнув: «Господи, хай прийде царство Твоє», чим, очевидно, чогось домігся, бо Московське Радіо замовкло, але у найбільш магічний момент знову вийшло в ефір співом хмільних козаків, під який вони танцюють, торкаючись задами землі. Брамбілла почав викликати Clavicula Salomonis [67] Clavicula Salomonis — лат.: «Ключиця Соломона». , спалив на тринозі якийсь пергамен, ризикуючи спалити себе, викликав кілька божеств із храму в Карнаку, настирливо просячи, щоб його помістили на кубічний камінь Есоду, і настійно почав закликати якогось Побратима 39, який, либонь, був аж надто знайомою присутнім особою, бо залом пробіг дрож. Одна з глядачок впала у транс, закотивши очі так, що видно було лише білки, люди почали кричати лікаря, лікаря, і в цю мить Брамбілла взявся закликати Силу П’ятикутного Талісмана, а його підопічна, яка тим часом сіла у фотель під сімнадцяте століття, почала труситись і стогнати. Брамбілла, нахилившись над нею, став тривожно розпитувати її, себто Побратима 39, котрий, як я відчув, був не ким іншим, як Каліостро власною персоною.