Умберто Еко - Маятник Фуко

«Чому саме 1344 рік?»

«Я вважаю, що від 1307 до 1344 року таємний орден реорганізовувався і розробляв план, початок здійснення якого було скріплено цим пергаменом. Треба було почекати, щоб усе затихло, щоби знову зав’язалися нитки між тамплієрами п’яти чи шести країн. З іншого боку, тамплієри чекали тридцять шість років, не тридцять п’ять чи тридцять сім, адже, вочевидь, число 36 мало для них містичне значення, як це нам підтверджує також зашифроване послання. Внутрішня сума цифр 36 дає дев’ять, і вам, мабуть, не треба нагадувати про глибоке значення цього числа».

«Дозволите?» Це був голос Діогаллеві. Він виник за нашими спинами, підкравшись, наче тамплієр із Провену.

«Тут є щось для тебе», сказав Бельбо і швидко представив його. Полковникові це, очевидно, не справило прикрости, навіть здавалося, що він прагне численної й уважної авдиторії. Він продовжував свої тлумачення, а в Діоталлеві слинка текла з рота від тих числових ласощів. Чиста тобі Гематрія.

«Далі в нас ідуть печаті: шість недоторканих речей з печатями. Інґольф знаходить шкатулку, вочевидь, запечатану печаттю. Для кого було запечатано цю шабатурку? Для Білих Плащів, а отже, для тамплієрів. Далі у посланні маємо літеру r, кілька літер стертих, і літеру s. Я читаю ‘ relapsi’ . Чому? Тому що всі ми знаємо, що relapsi — то були єретики, які відмовлялися від своїх попередніх зізнань, і саме relapsi відіграли не останню роль у процесі тамплієрів. Тамплієри Провену з гордістю несли свої звання relapsi . Це ті, які відмежувалися від ганебної комедії процесу. Отже, йдеться про лицарів з Провену, єретиків, готових до чого? Ті кілька літер, які ми маємо, підказують ‘ vainjance ’ — до помсти».

«Якої помсти?»

«Панове! Вся містика тамплієрів, починаючи з процесу і далі, зосереджена навколо задуму помсти за Жака де Моле. Я не надто високої думки про масонські ритуали, але й вони, ця міщанська карикатура на лицарство тамплієрів, є його відображенням, хоч і виродженим. А одним зі ступенів у масонстві шотландського обряду є ступінь Лицаря Кадоша, по-гебрейському лицаря помсти».

«Гаразд, тамплієри готуються до помсти. А що далі?»

«Скільки часу потрібно на цей план помсти? Зашифроване послання допомагає нам зрозуміти послання незашифроване. Має бути шість разів по шість лицарів у шести місцях — тридцять шість розділені на шість груп. Відтак йдеться ‘кожного разу по двадцять’, і тут іде щось невиразне, але в переписаному Інґольфом подібне на ‘a’ — тобто ‘ ans’ , років. Кожного разу по двадцять років, зробив висновок я, помножити на шість, буде сто двадцять років. Якщо йти далі за текстом, знайдемо перелік шести місць, або шести завдань, які треба виконати. Йдеться про ‘ ordonation’ , тобто про план, задум, який треба здійснити. І далі говориться, що перші мають йти у donjon , тобто у замок, другі — ще кудись, і так далі, аж до шостих. Отже, документ свідчить, що повинні існувати інші шість ще запечатаних документів, поміщених у різних місцях, і мені здається очевидним, що печаті мали розкриватися одна за одною, з інтервалом у сто двадцять років…»

«Але чому тоді щоразу по двадцять років?» запитав Діоталлеві.

«Ці лицарі помсти повинні були виконувати певну місію у певному місці кожних сто двадцять років. Йдеться про щось на кшталт естафети. Зрозуміло, що після ночі 1344 року лицарі роз'їжджаються і кожен їде в одне з шести місць, передбачених планом. Але охоронець першої печаті не може, звичайно, залишатися живим впродовж ста двадцяти років. Треба розуміти, що кожний охоронець кожної печаті має перебувати у цій функції впродовж двадцяти років, а тоді передати естафету наступникові. Двадцять років — це розумний термін, шість охоронців на одну печать, кожний по двадцять років, гарантують, що на сто двадцятий рік страж печаті може, припустімо, прочитати якусь інструкцію і передати її першому з охоронців другої печаті. Ось чому в посланні вжита множина: нехай перші йдуть туди, нехай другі йдуть сюди… Кожне місце впродовж ста двадцяти років перебуває під контролем шести лицарів. Порахуймо, п’ять переходів від першого до шостого місця тривають шістсот років. Додайте до 1344 року шістсот — і отримаємо 1944 рік. Що підтверджується також останнім рядком. Ясно, як білий день».

«Тобто?»

«В останньому рядку говориться ‘тричі по шість перед святом Великої Блудниці’. Тут теж гра чисел, адже внутрішня сума числа 1944 дає якраз 18. Вісімнадцять — це тричі по шість, і ця нова подиву гідна числова збіжність наводить тамплієрів на думку про ще одну навдивовиж дотепну загадку. 1944 рік — це рік, коли повинен звершитися план. Спрямований на що? Та ж на двотисячний рік! Тамплієри вважали, що двотисячний рік позначить настання їх Єрусалиму, земного Єрусалиму, Антиєрусалиму. Їх переслідують як єретиків? Ненавидячи Церкву, вони ототожнюють себе з Антихристом. Вам відомо, що 666 в цілій окультній традиції є числом Звіра. Шістсот шістдесят шостий рік, рік Звіра, це двотисячний рік, рік тріумфу помсти тамплієрів, Антиєрусалим — це Новий Вавилон, ось чому 1944 рік є роком тріумфу Великої Блудниці, великої Вавилонської Повії, про яку говориться в Апокаліпсисі! Посилання на 666 є провокацією, бравурою людей зброї. Заявою про свою відмінність від інших, кажучи по-теперішньому. Непогана історія, чи не так?»