Умберто Еко - Маятник Фуко

Я зрозумів, що полковник проводив час не лише на полях битв.

«Залишались тільки книги, в кожному випадку, мені треба було записати собі їх назви і перевірити, чи не було нотаток на полях, підкреслень, якоїсь вказівки… І тут я незграбно взяв до рук старовинний том у важкій оправі, він упав — і з нього випав записаний від руки аркуш. Судячи з якости зшиткового паперу і чорнила, він не міг бути надто старий, він міг бути написаний в останні роки життя Інґольфа. Я ледь глянув на нього і раптом помітив напис на полі: „Провен, 1894 рік“. Можете уявити собі моє хвилювання, наплив почуттів, що охопив мене… Я зрозумів, що Інґольф поїхав з оригіналом пергамену до Парижу, а те, що було написане на цьому листку, було його копією… Я не вагався ані миті. Панна Інґольф роками витирала пилюку з книжок, але цієї картки ніколи не бачила, інакше вона б мені про неї сказала. Гаразд, вона її й не бачитиме. Світ ділиться на переможців і переможених. У моєму житті було вже достатньо поразок, цього разу я повинен був схопити фортуну за чуба. Я взяв картку і поклав собі до кишені. Я попрощався з панною Інґольф, кажучи їй, що не знайшов нічого цікавого, але що згадаю її батька, якщо щось напишу, і вона мене благословила. Людина дії, мої панове, охоплена пристрастю, як я, не повинна мати занадто багато докорів сумління супроти сірости істоти, якій доля вже оголосила свій вирок».

«Нема потреби виправдовуватися», сказав Бельбо, «Ви це зробили і все. Продовжуйте».

«Зараз я покажу вам, панове, цей текст. Дозвольте мені представити вам фотокопію. Не через недовіру. Щоб не пошкодити оригіналу».

«Але ж картка Інґольфа не була оригіналом», сказав я. «То була копія гіпотетичного оригіналу, яку він зробив».

«Пане Казобон, коли оригіналу вже нема, оригіналом стає остання копія».

«Але Інґольф міг помилитися при переписуванні».

«Ви не знаєте цього напевне. А я знаю, що переписане Інґольфом — правда, бо не бачу, чим іншим воно може бути. Значить, копія Інґольфа є оригіналом. Порішимо на цьому, чи будемо займатись інтелектуальними іграми?»

«Я їх ненавиджу», сказав Бельбо. «Показуйте свою оригінальну копію».

To була наша перша, віддалена зустріч із Планом. Того дня я міг бути деінде. Якби я того дня не опинився в кабінеті Бельбо, де б я був зараз?… продавав би насіння кунжуту в Самарканді, видавав би серію книжок абеткою Брайля, керував би Першим Національним Банком Землі Франца-Йосифа? Речення, що містять нереальну умову, завжди правдиві, тому що неправдивим є засновок. Але того дня я був там, де був, і тому нині я там, де я є.

Полковник театральним жестом показав нам цей аркуш. Він усе ще в мене, серед моїх паперів, у пластиковій папочці, ще більш пожовклий і збляклий, ніж тоді, фотокопія зроблена на термальному папері, який використовували у ті роки. Насправді там було два тексти — перший, густо написаний, займав верхню половину сторінки, другий був розділений на чудернацькі строфи…

Перший текст був схожий на демонічну літанію, пародію на якусь семітську мову:

Kuabris Defrabax Rexulon Ukkazaal Ukzaab Urpaefel Taculbain Habrak Hacoruin Maquafel Tebrain Hmcatuin Rokasor Himesor Argaabil Kaquaan Docrabax Reisaz Reisabrax Decaiquan Oiquaquil Zaitabor Qaxaop Dugraq Xaelobran Disaeda Magisuan Raitak Huidal Uscolda Arabaom Zipreus Mecrim Cosmae Duquifas Rocarbis

«Не надто зрозуміло», зауважив Бельбо.

«Правда?» іронічно погодився з ним полковник. «І я провів би над цим ціле життя, якби одного дня, майже випадково, не знайшов на розкладці книгу про Тритемія і мені не кинулось у вічі одне з зашифрованих повідомлень: „Pamersiel Oshurmy Delmuson Thafloyn…“ Я натрапив на слід і пішов по ньому аж до кінця. Я нічого не знав про Тритемія, але в Парижі знайшов видання його Steganographia, hoc est ars peroccultam scripturam animi sui voluntatem absentibus aperiendi certa , Франкфурт, 1606 рік, — Мистецтво відкривати свою душу далеким особам за допомогою окультного письма. Цей Тритемій був незвичайною людиною. Абат бенедиктинців у Шпангаймі, він жив на зламі XV та XVI сторіч і був вченим, який знав давньоєврейську та халдейську, східні мови, наприклад, татарську, мав зв’язки з богословами, кабалістами, алхіміками, безперечно, з великим Корнелієм Аґріппою з Неттесгайму [56] Корнелій Аґріппа з Неттесгайму (1486–1535) — німецький лікар, алхімік і філософ. У творі «De occulta philosophia» виклав основні теми алхімії. , а може, й з Парацельсом… Свої відкриття в царині тайнопису Тритемій приховує за чорнокнижницьким чадом, кажучи, що якщо послати зашифроване послання такого типу, як у вас перед очима, то одержувачеві достатньо викликати ангелів, приміром, Памерсієля, Падієля, Доротієля тощо, і вони допоможуть йому зрозуміти його зміст. Але часто-густо наведені ним приклади — це військові повідомлення, а книга присвячена палатинському графові і герцогові Баварському Філіпові і є одним з перших прикладів серйозної криптографічної роботи для потреб таємних служб».