Умберто Еко - Маятник Фуко

Він зробив паузу. Йому хотілося, щоб ми ловили кожне слово з його вуст. Ми ловили.

«Перейдімо до другого наказу: охоронці печаті повинні йти туди, де є той або ті, які щось робили з хлібом. Сама собою вказівка цілком зрозуміла: Ґрааль — це чаша з кров’ю Христа, хліб — це тіло Христа, а місце, де хліб був з'їджений, то місце Останньої Вечері, в Єрусалимі. Безглуздо вважати, що тамплієри, навіть після сарацинського відвоювання, не зберегли там своєї таємної бази. Щиро кажучи, спершу мене збентежив цей юдейський елемент у плані, який цілковито перебуває під знаком арійської мітології. Відтак я добре подумав і збагнув, що ми продовжуємо вважати Ісуса вираженням юдейської релігійности, адже саме так твердить нам Римська Церква. А тамплієри чудово знали, що Ісус — це кельтський міт. Уся євангельська оповідь — це герметична алегорія: воскресіння після розчинення у надрах землі, і так далі, і тому подібне. Христос — не що інше, як Еліксир алхіміків. З іншого боку, всім відомо, що трійця — це поняття арійське, ось чому весь устав тамплієрів, який написав друїд святий Бернард, перебуває під знаком числа три».

Полковник відпив ще один ковток води. Голос його був хрипкий. «І ось ми підійшли до третього етапу. Криївка — це Тибет».

«А чому саме Тибет?»

«А передовсім тому, що, за оповіддю фон Ешенбаха, тамплієри покидають Європу і перевозять Ґрааль до Індії. Яка є колискою арійського роду. Місцем криївки є Аґарттха. Ви, мабуть, чули про Аґарттху, осідок царя світу, підземне місто, з якого Володарі Світу керують і спрямовують події людської історії. Тамплієри заснували один зі своїх таємних центрів там, біля коренів своєї духовности. Вам, либонь, відомий зв’язок між царством Аґарттхи та Синархією…»

«Відверто кажучи, ні…»

«Тим ліпше, існують таємниці, які вбивають. Не відходьмо від теми. У кожному разі, всі знають, що Аґарттха була заснована шість тисяч років тому, на зорі епохи Калі-Юґа, в якій ми все ще живемо. Завданням лицарських орденів завжди було підтримувати зв’язок з цим таємним центром, сприяти активному спілкуванню між мудрістю Сходу і мудрістю Заходу. І тут стає ясно, де повинна відбутися четверта зустріч — у ще одній зі святинь друїдів, у місті Діви, тобто у Шартрійському соборі. Шартр відносно Провену розташований потойбік основної ріки Іль-де-Франсу, Сени».

Нам більше не вдавалося стежити за ходом думок нашого співрозмовника: «Але що має Шартр до вашого кельтсько-друїдичного Шляху?»

«А як ви гадаєте, звідки прийшла ідея Діви? Перші діви, які з’явилися в Європі, це чорні діви кельтів. Святий Бернард замолоду стояв навколішки у церкві в Сен-Вуарлі перед чорною дівою, і вона витиснула з грудей три краплі молока, які впали на губи майбутнього засновника ордену тамплієрів. Звідси походять романи про Ґрааля, які повинні були створити вивіску для хрестових походів, а хрестові походи мали на меті віднайти Ґрааль. Бенедиктинці — спадкоємці друїдів, то всім відомо».

«Але де ті чорні діви?»

«Їх прибрали ті, хто хотів знищити нордичну традицію і перетворити кельтську релігійність у релігійність середземноморську, вигадуючи міт про Марію з Назарету. Або ж вони були перелицьовані, спотворені, як ті численні чорні богородиці, що їм усе ще поклоняється фанатична юрба. Але якщо вірно трактувати зображення у соборах, як це зробив великий Фульканеллі, можна побачити, що вони неприховано розповідають цю історію і неприховано показують зв’язок кельтських дів з алхімічною традицією тамплієрів, у якій чорна діва є символом сировини, над якою працюють шукачі філософського каменя, а він, як ми бачили, є не що інше, як Ґрааль. А тепер поміркуйте, звідки взялася ідея священного чорного каменя Мекки у ще одного великого втаємниченого друїдів, Магомета. У Шартрі хтось вимурував коридор, сполучений з підземним закутком, де все ще стоїть первісна поганська статуя. А якщо добре пошукати, можна знайти ще одну чорну діву, Богородицю з Пільє, яку вирізьбив один канонік, визнавець Одіна. Ця статуя стискає в руці магічний жезл великих жриць Одіна, а ліворуч від неї вирізьблено магічний календар, де містилися — на жаль, мушу сказати містилися, адже ці скульптури не уникли вандалізму ортодоксальних каноніків — зображення священних тварин віри Одіна: собаки, орла, лева, білого ведмедя та вовкулака. З іншого боку, всі дослідники готичного езотеризму стверджують те, що там-таки, у Шартрі, є статуя, яка тримає в руці чашу Ґрааля. Далебі, мої панове, якби ми не дивилися на Шартрійський собор так, як нам велять туристичні путівники, римські, католицькі й апостольські, а вміли бачити, розумієте, бачити очима Традиції всю цю історію, яку оповідає скеля Ерека…»