Умберто Еко - Маятник Фуко

Пауза. Бельбо роздивлявся свої сплетені, немов у молитві, руки. Відтак розняв їх і сказав: «Це було доказом того, що шпигуном він не був».

«Яка ж мораль цієї притчі?»

«Хто вам сказав, що притчі мусять мати мораль? Але якщо добре подумати, ця притча, можливо, означає, що часто для того, аби щось довести, треба померти».

Я зустрівся з Бельбо наступного ранку. «Вчора ми написали непогані сторінки для роману з продовженням», сказав я йому. «Але, можливо, якщо ми хочемо збудувати переконливий План, нам належить більше триматися дійсності».

«Якої дійсності?» запитав він мене. «Можливо, лише роман із продовженням дає нам справжнє мірило дійсності. Нас обдурили».

«Як це?»

«Нас примушували вірити, що, з одного боку, існує велике мистецтво, яке зображає типових персонажів у типових обставинах, а з іншого боку — бульварний роман, який розповідає про нетипових персонажів у нетипових обставинах. Я гадав, що справжній джентльмен ніколи не покохав би Скарлет О’Хару, ані Констанцію Бонасьє чи Перлу Лабуан. Я грався з бульварними романами, аби прогулятися за межі життя. Вони мене заспокоювали, адже пропонували недосяжне. А насправді все зовсім по-іншому».

«По-іншому?»

«Авжеж. Пруст мав рацію: погана музика краще передає життя, ніж Missa Solemnis [246] Missa Solemnis — лат.: урочиста меса (назва багатьох класичних музичних творів). . Мистецтво глузує з нас, заспокійливо показуючи світ таким, яким би хотіли бачити його митці. А бульварний роман нібито жартує, але показує нам світ таким, яким він є, або, принаймні, яким він може бути. Жінки більше схожі на Міледі, ніж на Лючію Монделлу, Фу Манчу правдоподібніший від Натана Мудрого, а Історія схожа більше на ту, яку розповідає Сю, ніж як її бачить Геґель. Бульварні романи писали Шекспір, Мелвілл, Бальзак і Достоєвський. Насправді відбувається те, що вже давно наперед розповіли бульварні романи».

«Це тому, що легше наслідувати бульварний роман, аніж твір справжнього мистецтва. Щоб стати Джокондою, треба докласти чимало зусиль, натомість наслідування Міледі відповідає нашому природному нахилові обирати шлях легшого опору».

Діоталлеві, який дотепер був лише мовчазним слухачем розмови, зауважив: «Погляньте-но на нашого Альє. Йому легше наслідувати Сен-Жермена, ніж Вольтера».

«Авжеж», сказав Бельбо, «по суті, жінки теж вважали Сен-Жермена більш цікавим, ніж Вольтера».

Згодом я знайшов цей файл, де Бельбо у романній формі підсумував наші висновки. Я усвідомлюю, що він отримував задоволення, відтворюючи цю історію, до якої не додав нічого свого, окрім кількох сполучних фраз. Я не намагаюся виловити всі цитати, запозичення, кліше, але впізнаю деякі уступи цього бурхливого колажу. Іще раз, щоб утекти від занепокоєності Історією, Бельбо писав і переписував життя за допомогою чужих текстів.

Вже впродовж п’яти століть мстива рука Всемогутнього провадить мене від глибин Азії аж до цих земель. Із собою я приношу жах, розпач, смерть. Далебі, я нотар Плану, навіть якщо іншим про це не відомо. Я бачив набагато страхітливіші речі, й різня Варфоломіївської ночі була для мене надто нудною порівняно з тим, що тепер я наготувався вчинити. Ох, навіщо мої вуста кривляться в цій сатанинській посмішці? Я є той, хто є, якщо триклятий Каліостро не узурпував ще й цього мого останнього права.

Але година мого торжества близька. Коли я був Келлі, Совпс у Лондонській Вежі розповів мені все. Таємниця полягає в тому, щоб стати кимось іншим.

За допомогою хитромудрих плетив я домігся, щоб Джузеппе Бальзамо замкнули у фортеці святого Лева, і заволодів його секретами. Як Сен-Жермен я зник, і тепер усі мене вважають графом Каліостро.

Недавно всі годинники міста вибили північ. Яка неприродна тиша. Ця мовчанка вселяє в мене підозру. Вечір чудовий, хоч і надзвичайно холодний, високо в небі місяць студеним сяйвом освітлює непролазні вулички старого Парижа. Можливо, зараз десята вечора: недавно дзвіниця абатства Блек-Фрайярз повільно вибила восьму. Вітер з похмурим свистом розхитує залізні вітровкази на сумних просторах дахів. Густа ковдра хмар укриває небо.