Умберто Еко - Маятник Фуко

Всі ці плани так чи інак збігаються з планами, описаними за декілька років до того, 1880 року, в Revue des Etudes Juives [244] Revue des Etudes Juives — фр.: «Огляд єврейських студій». (антисемітського спрямування), де були опубліковані два листи, приписувані євреям XV сторіччя. Євреї з Арля, через переслідування, просять допомоги у євреїв Константинополя, й ті відповідають їм: «Возлюблені браття у Мойсеї, якщо французький король зобов'язує вас стати християнами, станьте ними, адже ви не можете чинити по-іншому, але збережіть Мойсеїв закон у ваших серцях. Якщо вас позбавлять ваших статків, зробіть так, щоб ваші діти стали купцями, які поступово позбавлять християн їхніх статків. Якщо під загрозою ваше життя, зробіть своїх дітей лікарями й аптекарями, щоб вони забирали життя у християн. Якщо вони знищать ваші синагоги, нехай ваші сини стануть каноніками та священиками, нищачи їхні церкви. Якщо вони будуть завдавати вам інших лих, зробіть своїх синів адвокатами та нотарями, і нехай вони втручаються у справи усіх станів так, щоб, накладаючи на християн ваше ярмо, ви запанували над світом і могли помститися їм».

Це був той же план єзуїтів, який насправді був Планом тамплієрів. Деякі варіації, мінімальні перестанови — Протоколи творилися самі собою. Абстрактний задум змови мігрував від однієї змови до іншої.

І коли ми ламали собі голови, шукаючи відсутню ланку, яка мала б пов'язати всю цю чудову історію з Нілусом, ми натрапили на Рачковського, шефа страхітливої Охрани, таємної царської поліції.

Саме тими днями, читаючи деякі сторінки наших дияволістів, ми виявили, що граф де Сен-Жермен серед своїх різних подоб приймав також подобу Ракоці, принаймні так його називав посол Фрідріха II у Дрездені. А ландграф Гессену, в якого Сен-Жермен нібито помер, говорив, що він походив із Семигороду і називався Раґозкі. До цього можна було додати, що Коменський присвятив свою Пансофію (твір безперечно розенкройцерівського духу) одному ландграфові (скільки ландграфів у нашій історії), який мав на ймення Раґовскі. Останній елемент для цієї мозаїки я знайшов, нишпорячи на книжковому прилавку на площі Кастелло, в одному анонімному німецькому опусі про масонство, де на вкладеній картці невідомою рукою було дописано, що цей текст належить якомусь Карлові Авґ. Раґоцкі (Karl Aug. Ragotgky). Зважаючи на те, що ім’ям Ракоскі послуговувався той таємничий суб’єкт, який начебто вбив полковника Арденті, ми знов дістали змогу встромити у рисунок Плану нашого графа Сен-Жермена.

«Чи не забагато влади даємо ми цьому авантюристові?» стурбовано питав Діоталлеві.

«Зовсім ні», відповів Бельбо, «він нам потрібен. Як соєвий соус у китайських стравах. Якщо його нема, страва не є китайською. Подивись на Альє, він на цьому знається: він же не взяв собі за взірець Каліостро чи Віллермоза. Сен-Жермен є квінтесенцією Homo Hermeticus ».

П’єр Іванович Рачковський. Життєрадісний, вкрадливий, по-котячому розумний і хитрий, геніальний фальсифікатор. Дрібний службовець, який відтак зав’язує контакт з революційними групами. Його заарештовує таємна поліція 1879 року, обвинувачуючи в тому, що він дав притулок своїм друзям-терористам, які зробили замах на генерала Дрентеля. Він переходить на бік поліції і вступає (овва!) до Чорної Сотні. 1890 року він виявляє в Парижі організацію, що виробляла бомби для замахів у Росії, і на батьківщині йому вдається заарештувати шістдесят трьох терористів. Десять років опісля виявиться, що бомби виготовляли його люди.

1887 року він поширює лист такого собі Іванова, розкаяного революціонера, який запевняє, що більшість терористів — євреї; 1890 року розповсюджує «confession par un vieillard ancien révolutionnaire» [245] confession par un vieillard ancien révolutionnaire — фр.: «Визнання старої людини, колишнього революціонера». , де революціонерів, які знайшли притулок у Лондоні, звинувачують в тому, що вони є британськими агентами. 1892 року розповсюджує фіктивний твір Плеханова, який оскаржує керівництво партії Народна Воля в опублікуванні цього визнання.

Він намагається створити франко-російську анти-семітську лігу 1902 року. Для цього використовує метод, подібний до методів розенкройцерів. Він стверджує, що ліга існує, сподіваючись, що відтак хтось її таки створить. Але він послуговується також іншим прийомом: спритно перемішуючи правду з брехнею, представляє правду в такому світлі, нібито вона невигідна для нього, тому ніхто не сумнівається й у правдивості брехні. Він поширює в Парижі таємничий заклик до французів підтримувати Російську Патріотичну Лігу зі штабом у Харкові. У закликові він нападає сам на себе, як на людину, яка хоче знищити лігу, висловлюючи побажання, що він, Рачковський, колись змінить свою думку. Він сам себе оскаржує в тому, що послуговувався такими здискредитованими особами, як Нілус, що таки правда.