Умберто Еко - Маятник Фуко

«Де Местр… Людина вишуканого поводження, слухати його було духовною насолодою. Й він мав великий авторитет у колах утаємничених. Однак у Вільгельмсбаді він зрадив очікування всіх. Він послав листа герцогові, рішуче заперечуючи походження ордену від тамплієрів, існування Невідомих Зверхників і корисність езотеричних наук. Він відкидає все це з вірности Католицькій Церкві, але робить це, послуговуючись аргументами, гідними буржуазного енциклопедиста. Коли герцог прочитав того листа у колі близьких друзів, ніхто не йняв цьому віри. Де Местр твердив, що метою ордену було лише духовне згуртування і що церемоніали та традиційні обряди служили лише для того, щоб підтримувати містичний дух. Він хвалив усі нові масонські символи, але говорив, що образ, який символізує багато речей, перестає символізувати будь-що. А це — даруйте мені — суперечить усій герметичній традиції, адже символ тим більш є повнотою, одкровенням, могутністю, чим більш він двозначний, леткий, інакше що станеться з духом Гермеса, бога з тисячею облич? А з приводу тамплієрів де Местр говорив, що орден Храму був створений через захланність, і захланність його занапастила, ото й усе. Савоєць не міг забути, що орден було зліквідовано за згодою папи. Ніколи не довіряйте таким католикам-легітимістам, хоч би яким великим було їхнє герметичне покликання. Відповідь стосовно Невідомих Зверхників теж була сміховинна: їх нема, а доводом є те, що ми їх не знаємо. Йому заперечили: це цілком природно, що ми їх не знаємо, інакше вони не були б невідомими. Чи й ви гадаєте, що його спосіб мислення безпохибний? Дивно, як вірний такого гарту може бути таким непроникним для відчуття таємниці. Після чого де Местр кинув останній заклик — повернімось до Євангелія і забудьмо божевілля Мемфісу. Просто він виступав за відновлення тисячолітнього курсу Церкви. Розумієте тепер, у якій атмосфері відбувалися сходини у Вільгельмсбаді. Внаслідок відступництва такого авторитета, як де Местр, Віллермоз зостався у меншості, і зійтися можна було щонайбільше на компромісі. Було збережено тамплієрський обряд, будь-яке рішення щодо походження було відкладене, загалом кажучи, сходини зазнали невдачі. Шотландська гілка саме в той момент упустила свою нагоду: якби справи пішли по-іншому, можливо, історія наступного століття склалася б інакше».

«А потім?» поцікавився я. «Нічого не вдалося полатати?»

«Що там було латати, якщо вжити ваш вираз… Три роки опісля проповідник-євангелик на ймення Лянце, який пристав був до Просвітлених Баварії, гине, вдарений громом у лісі. При ньому знаходять інструкції ордену, втручаєься баварський уряд, виявляється, що Вайсгаупт снував змову проти уряду, і наступного року орден розпускають. Щобільше, опубліковують твори Вайсгаупта з гіпотетичними проектами просвітлених, які на століття дискредитують усе французьке та німецьке неотамплієрство… Завважте, цілком імовірно, що насправді просвітлені Вайсгаупта стояли на боці якобінського масонства і проникли в неотамплієрські кола, аби знищити їх. Не випадково цей набрід заманив на свою сторону Мірабо, трибуна революції. Чи можу я сказати вам щось по секрету?»

«Кажіть».

«Такі люди, як я — зацікавлені в тому, щоб знову з’єднати нитки втраченої Традиції — розгублюються перед такою подією, як Вільгельмсбад. Хтось здогадався і змовчав, хтось знав і збрехав. А згодом було вже запізно — спершу смерч революції, відтак галас навколо окультизму в XIX столітті. Подивіться-но на свій список, це ж ярмарок невір’я та легковірності, підставляння підніжок, взаємні анафеми, таємниці, які на вустах у всіх. Театр окультизму».

«Окультисти не варті уваги, чи не так?» поспитав Бельбо.

«Треба вміти відрізняти окультизм від езотеризму. Езотеризм — це пошук знання, яке передається лише через символи, недоступні для профанів. Натомість окультизм, який розповсюджується у XIX столітті, це вершина айсберга, дещиця езотеричної таємниці, яка виступає на поверхню. Тамплієри були втаємничені, а доводом є те, що, зазнавши тортур, вони гинуть, аби врятувати свою таємницю. Саме ота їхня стійкість говорить, що вони справді були втаємниченими, і викликає ностальгію за їх знаннями. А окультист — це ексгібіціоніст. Як говорив Пелядан, відкрита усім таємниця нічого не варта. На жаль, Пелядан був не втаємниченим, а окультистом. XIX сторіччя — це сторіччя доносів. Усі наввипередки публікують секрети магії, теургії, Кабали, карт таро. Якби ж то вони бодай вірили в це».