Умберто Еко - Маятник Фуко

«А оті Віллермози, оті Мартінеси де Паскаллі, які засновують секту за сектою…»

«Паскаллі був авантюрист. У своїй потайній кімнаті він здійснював теургічні операції, йому являлися ангельські духи у вигляді світлистих смуг та ієрогліфічних знаків. Віллермоз сприйняв його всерйоз, бо був ентузіастом, чесною і простодушною людиною. Його захоплювала алхімія, він думав про Велике Діло, якому повинні присвятитися вибрані, аби знайти точку з’єднання шести благородних металів, вивчаючи міри, сокровенні у шести літерах першого імені Бога, яке Соломон об’явив своїм обранцям».

«А тоді що?»

«Віллермоз заснував чимало орденів і вступив у чимало лож одночасно, як це було у звичаях тих часів, невтомно шукаючи остаточного одкровення, боячися, що воно завжди гніздиться деінде, як це насправді і є — ба більше, це, мабуть, і є єдина істина… І так він вступає до Elus Cohen Паскаллі. Але у сімдесят другому році Паскаллі зникає, від’їжджає до Санто-Домінґо, залишаючи все напризволяще. Чому він щезає з обрію? Підозрюю, що він став володарем якоїсь таємниці, якою не побажав ділитися. У кожному разі, хай буде мир його душі, на тому континенті він зникає, поглинутий темрявою, чого він і заслужив…»

«А Віллермоз?»

«У ті роки всі були вражені смертю Сведенборґа, людини, яка могла б багато чого навчити недужий Захід, якби Захід побажав прислухатися до нього, але світ уже котився до революційного божевілля, аби задовольнити амбіції Третього Стану… І саме в ті роки Віллермоз почув про Суворий Тамплієрський Звичай фон Гунда, який його зачаровує. Йому говорили, що тамплієр, який відкриває себе, засновуючи громадську організацію, не є тамплієром, але XVIII сторіччя було епохою великої легковірності. Віллермоз вступає з фон Гундом у різні спілки, про які говориться у вашому переліку, аж поки фон Гунда не виводять на чисту воду, тобто виявляється, що він — один із тих персонажів, які люблять нагло зникати з касою, і герцог виключає його з організації».

Він знову кинув погляд на список: «Ага, Вайсгаупт, я майже забув. Просвітлені — або ж Ілюмінати — Баварії, маючи таку назву, спочатку приваблюють чимало високих умів. Але цей Вайсгаупт був анархістом, сьогодні ми б назвали його комуністом, — якби то ви знали, чого тільки не верзли у тому середовищі — державні перевороти, детронізація суверенів, криваві купелі… Завважте, я дуже захоплювався Вайсгауптом, але не за його ідеї, а за надзвичайно ясне розуміння того, як має функціонувати таємне товариство. Одначе можна мати чудові організаторські ідеї й водночас досить неясні цілі. Словом, князеві Брауншвайзькому довелося розбиратися у тому замішанні, яке залишив по собі фон Гунд, і князь зрозумів, що тепер у німецькому масонському світі зіштовхнулися принаймні три течії — окультна лінія, куди входили деякі розенкройцери, раціоналістична лінія та анархічно-революційна лінія Просвітлених Баварії. Тоді він запропонував різним орденам та обрядам зустрітися у Вільгельмсбаді на ‘сходинах’, як це тоді називали, ‘генеральних штатів’, якщо можна так висловитися. Належало відповісти на наступні питання: чи справді орден походить від якогось прадавнього товариства і від якого саме? чи Невідомі Зверхники, охоронці стародавньої традиції, справді існують, і хто вони? які справжні цілі ордену? чи є такою ціллю відновлення ордену тамплієрів? І так далі, включно з проблемою, чи повинен орден займатися окультними науками. Віллермоз з ентузіазмом пристає до них, нарешті він матиме змогу знайти відповідь на питання, які він собі ставив, чесно кажучи, ціле життя… І тут почалася справа де Местра».

«Котрого де Местра?» поспитав я. «Жозефа чи Ксав’є?»

«Жозефа».

«Того реакціонера?»

«Якщо він і був реакціонером, то недостатньою мірою. То був цікавий чоловік. Завважте, що цей прибічник Католицької Церкви вступає під іменем Josephus a Floribus до однієї з лож саме тоді, коли папи почали видавати перші булли проти масонства. Щобільше, він сходиться з масонами тоді, коли 1773 року папа своїм бреве засуджує єзуїтів. Звичайно, де Местр зближається з ложами шотландського типу, це очевидно, адже він не буржуазний просвітник, він просвітлений, — але ви повинні звернути увагу на цю відмінність, адже італійці називають просвітниками якобінців, тоді як в інших країнах так називають послідовників традиції — цікаве розходження…»

Попиваючи свій коньяк, він інколи виймав з цигарниці, виготовленої з майже білого металу, cigaiillos незвичної форми («їх виготовляє мені мій лондонський тютюнник», говорив він, «як і сигари, що їх ви бачили у мене вдома, будь ласка, частуйтеся, вони досконалі…») і продовжував говорити, загубившись очима у спогадах.