Умберто Еко - Маятник Фуко

Я зателефонував Лїї. «Зроби мені ласку, візьми Золоту Галузку і подивися, що він там говорить про святоіванівські вогнища».

Лія в таких речах була незрівнянна. Вона одразу знайшла потрібний розділ. «Що ти хочеш знати? Це дуже стародавній обряд, який практикувався майже у всіх країнах Європи. Це святкування тої миті, коли сонце виходить на вершину свого шляху, а святого Івана дочепили, щоб схристиянізувати всю цю історію …»

«Чи їли там хліб, у Шотландії?»

«Зажди, подивлюся… Здається, ні… Ага, он воно що, хліб вони їли не на святого Івана, а в ніч на Перше травня, в ніч вогнищ Бельтана, це свято друїдичного походження, особливо поширене у шотландському Високогір’ї…»

«Саме це нам і потрібне! А чому вони їдять хліб?»

«Вони замішують корж із борошна та вівса і підсмажують його на жарі… Відтак відбувається обряд, що нагадує стародавні людські жертви… Такий підпалок називається bannock …»

«Як? Продиктуй по літерах!» Вона зробила це, я подякував їй, сказавши, що вона — моя Беатріче, моя фея Морґана та інші пестливі речі. Я спробував згадати свою дипломну працю. За легендою, таємничий осередок знаходить притулок у Шотландії, у короля Роберта Брюса, і тамплієри допомагають королю здобути перемогу в битві під Баннок-Берном. У винагороду король формує з них новий орден Лицарів св. Андрія Шотландського.

Я взяв із полиці великий англійський словник і почав шукати: bannok середньовічною англійською ( bannuc давньосаксонською, bannach гельською) означало вид коржа, спеченого на блясі або на решітці, з ячменю, вівса чи інших злаків. Burn — означає потік. Треба було лишень перекласти це так, як це зробили б французькі тамплієри, посилаючи повідомлення з Шотландії своїм землякам у Провені — і виходило щось наче потік коржа, чи пирога або хліба. Той, хто їв хліб — це той, хто здобув перемогу біля хлібного потоку, а отже, це шотландський осередок, який тоді, можливо, вже поширився на цілі Британські острови. Цілком логічно — від Португалії до Англії, цей шлях набагато коротший, ніж шлях від полюсу до Палестини.

«Цілком тримається купи», сказав Бельбо. «В такому разі, де ж має бути Криївка?»

«Шість груп осідають у шістьох місцях, але лише одне з них назване Криївкою. Цікава річ. Це означає, що в інших місцях, приміром, у Португалії чи в Англії, тамплієри можуть жити спокійно, нехай навіть під іншою назвою, тоді як у цьому місці вони ховаються. Я б сказав, що Криївкою є місце, де сховалися тамплієри Парижу, покинувши Храм. Позаяк мені здається економною гіпотеза, що маршрут повинен іти з Англії до Франції, чому б тоді не вважати, що тамплієри влаштували собі криївку в самому Парижі, в якомусь таємному й захищеному місці? Вони добре зналися на політиці й могли передбачити, що за двісті років усе зміниться і вони зможуть діяти відкрито, або майже відкрито».

«Хай вам буде Париж. А що ми зробимо з четвертим місцем?»

«Полковник думав про Шартр, але якщо на третьому місці ми поставили Париж, ми не можемо поставити Шартр на четвертому, адже очевидно, що у план повинні бути включені всі центри Європи. Крім того, опрацьовуючи політичний слід, ми облишили містичний. Пересування, очевидно, відбувається за синусоїдою, тому ми маємо опинитися на півночі Німеччини. А поза рікою, чи поза водою, тобто поза Райном, на німецьких землях є місто — не церква, а місто Нашої Владичиці. Біля Ґданська є місто Пречистої Діви, тобто Марієнбурґ».

«А чому зустріч мала відбутися саме в Марієнбурзі?»

«Тому що він був столицею тевтонських лицарів! Стосунки між тамплієрами та тевтонцями не зіпсувалися, як стосунки між тамплієрами та госпітальєрами, які, наче шуліки, очікували на крах Храму, аби захопити всі його добра. Тевтонці були засновані в Палестині німецькими цісарями як противага тамплієрам, але незабаром вони були відкликані на північ, аби стримати навалу прусських варварів. І впоралися з цим так добре, що не минуло й двох століть, як вони стали державою, яка простяглася на всі балтійські терени. Вони діють між Польщею, Литвою та Лівонією. Засновують Кенігсберг, один-єдиний раз зазнають поразки від Александра Невського в Естонії, і, більш-менш у той час, коли в Парижі було заарештовано тамплієрів, закладають столицю своєї держави в Марієнбурзі. Якщо план духовного лицарства завоювати світ справді існував, то тамплієри й тевтонці поділили між собою сфери впливу».