Умберто Еко - Маятник Фуко

« Shell [172] Shell (Royal Dutch Shell) — найбільша у світі компанія, яка займається розвідкою, видобуванням, переробкою, транспортуванням та збутом вуглеводнів, володіє найбільшою у світі мережею АЗС. На логотипі компанії зображено мушлю двостулкового молюска. — це ж і є кліппот ? Не треба їм довіряти. Віднині — лише Молоко Діви…»

«Це треба перевірити. Це можуть бути махінації Семи Сестер, нижчих начал, які хочуть контролювати процес Світотворення… В кожному разі, після Розширення відбувається великий божественний видих, названий у найдревніших книгах Вихлопом. Поршень знову піднімається до Верхньої Мертвої Точки і виштовхує безформну, вже перегорілу матерію. Лише якщо цей процес очищення відбудеться успішно, розпочнеться Новий Цикл. Який — якщо добре подумати — є також неоплатонічним механізмом Ексоду та Пароду, подивугідною діалектикою Шляху Вгору та Шляху Вниз».

« Quantum mortalia pectora caecae noctis habent ! [173] Quantum mortalia pectora caecae noctis habent! — лат.: Скільки сліпої ночі мають у собі серця смертних! А діти матерії ніколи й не помічали цього!»

«Саме тому вчителі Гнози кажуть, що не треба довіряти психікам, а лише пневматикам».

«На завтра я підготую містичне тлумачення телефонної книги…»

«Наш Казобон, як завжди, сповнений амбіцій. Уважайте, там вам доведеться розв’язати бездонну проблему Одности і Множинности. Ліпше не поспішайте. Розгляньте спершу механізм пральної машини».

«Тут усе зрозуміло. Алхімічне перетворення, від чорної чорноти до найбілішої білини».

Потрапивши у стан підозріливости, вже не оминаєш увагою жодного сліду. Після фантазування на тему привідного валу я набув схильности бачити знаки одкровення в кожному предметі, який потрапляв мені до рук.

Я підтримував зв’язки зі своїми бразилійськими друзями, а в ті дні у Коїмбрі відбувалася конференція на тему лузитанської культури. Більше з бажання побачити мене знову, ніж із пошани до моєї компетенції, мої друзі з Ріо домоглися для мене запрошення. Лія не поїхала, вона була на сьомому місяці, вагітність ледь торкнулася її тонкого стану, перетворивши її на тендітну фламандську мадонну, однак вона воліла не пускатися в подорож.

Я провів три веселі вечори з давніми товаришами, і коли ми заходили в автобус, що прямував до Лісабону, виникла суперечка — зупинятися у Фатімі чи в Томарі. Томар — то був замок, де отаборилися португальські тамплієри після того, як король та папа ласкаво врятували їх від суду та знищення, перетворивши в орден Лицарів Христа. Я не міг дозволити собі не побачити замку тамплієрів, і, на щастя, решта компанії не мала особливого бажання зупинятись у Фатімі.

Якби я захотів створити у своїй уяві замок тамплієрів, це був би Томар. Туди заходиться по укріпленій дорозі, що йде вздовж зовнішніх бастіонів із бійницями у формі хреста, і з найпершої миті відчувається атмосфера хрестових походів. Лицарі Христа процвітали в цьому місці століттями: за переданням, до них належали Генріх Мореплавець та Христофор Колумб, адже орден присвятив себе справі завоювання морів — приносячи багатство Португалії. Вони проживали тут довго і щасливо, тому в різні століття замок реконструювався і розширювався, так що до середньовічних будівель були додані будівлі епохи Відродження та бароко. Я був зворушений, увійшовши до церкви тамплієрів з восьмикутною ротондою, збудованою на зразок ротонди Святого Гробу. Мене зацікавило те, що у різних місцях церкви тамплієрські хрести мали різну форму: це було питання, яке я вже собі ставив, постерігши плутанину в іконографії з цього приводу. Якщо хрест мальтійських лицарів залишався більш-менш таким самим, тамплієрський хрест підлягав, очевидно, впливам часу або місцевої традиції. Ось чому мисливцям на тамплієрів достатньо було виявити десь хрест будь-якої форми, і вони вже починали вбачати в ньому слід Лицарів.

Відтак наш екскурсовод показав нам вікно у мануелінському стилі, то була справжня janela , мереживо — колаж морських та моряцьких предметів, водоростей, мушель, якорів, кабельтовів та ланцюгів, які мали вшановувати звитяги Лицарів на океанах. А обабіч вікна, обрамленого двома вежами, видніли вирізьблені символи ордену Підв'язки. Що робив символ англійського ордену в цьому португальському монастирі-укріпленні? Екскурсовод не зміг нам цього пояснити, але незабаром з іншого боку, гадаю, з північно-західного, він показав нам символи ордену Золотого Руна. Я не зміг не подумати про тонку гру порозуміння, яка об’єднувала орден Підв’язки із Золотим Руном, Руно з аргонавтами, а їх — із Ґраалем, сам же Ґрааль — із тамплієрами. Я згадав розповіді Арденті й деякі сторінки, знайдені в рукописах дияволістів… Я аж здригнувся, коли наш екскурсовод завів нас до однієї з другорядних зал. Замкові камені її склепіння були зроблені у вигляді розеток, але на деяких я побачив вирізьблене обличчя, бородате і дещо козлине. Бафомет…