Умберто Еко - Маятник Фуко

Чому мені не сниться іспит на атестат зрілости, як це сниться усім?

Гадаю, що у своїх варіаціях на тему сновидінь Бельбо знову повернувся до думки про втрачену нагоду і до своєї обітниці відмови від творчости, складеної через його невміння вловити — якщо вона взагалі була — свою Мить. План виник тому, що він знайшов розраду в створенні фіктивних миттєвостей.

Я попросив у нього не пам’ятаю вже який текст, і він почав нишпорити по столі в купі рукописів, ризиковано звалених один на одного без жодного огляду на величину й обсяг. Він знайшов потрібний текст і, намагаючись вийняти його, перекинув решту на долівку. Течки розкрилися й аркуші вислизнули з-під слабких пружин.

«Хіба ви не могли це зробити, знявши спершу верхню половину стосу?» запитав я. Марна справа — він завше так робив.

Він, як звичайно, відповів: «Їх позбирає Ґудрун сьогодні ввечері. Мала ж вона мати якесь завдання у житті, інакше вона втратить свою тотожність».

Але того разу я був особисто зацікавлений у цілості рукописів, адже вже належав до штату видавництва: «Але Ґудрун нездатна скласти їх як належить, вона покладе аркуші не в ті папки, що треба».

«Якби вас почув Діоталлеві, він зрадів би до небес. Із цього вийшли б різні книги, еклектичні, випадкові. Цілком у логіці дияволістів».

«Однак тоді ми опинимося у становищі кабалістів, які витрачають тисячоліття, щоб знайти належну комбінацію. Ви просто ставите Ґудрун на місце мавпи, яка цілу вічність ударяє по клавішах друкарської машинки. Різниця лише у тривалості. З погляду еволюції ми б нічого не виграли. Чи нема програми, яка б дозволила Абулафії виконати цю роботу?»

Тим часом увійшов Діоталлеві.

«Звичайно, що є», сказав Бельбо, «і теоретично вона дозволяє ввести до двох тисяч даних. Достатьо мати бажання їх вносити. Припустімо, що це рядки можливих віршів. Програма питає вас, скільки рядків повинен мати вірш, і ви вирішуєте — десять, двадцять, сто. Відтак програма бере з внутрішнього годинника комп’ютера кількість секунд і рандомізує їх, вибирає навмання, тобто, пояснюю докладніше, утворює з них щоразу нову комбінацію. З десятка рядків можна отримати тисячі й тисячі випадкових віршів. Вчора я ввів у комп’ютер рядки типу тремтять молодії липи, мої повіки обважніли, якби азалії хотіли, життя своє тобі дарую і тому подібні. Ось деякі результати».

«Є тут повторення, годі було їх уникнути, бо тоді програма надто б ускладнилася. Але повторення теж мають певне поетичне значення».

«Цікаво», сказав Діоталлеві. «Це змушує мене примиритися з твоєю машиною. Отже, якби я ввів у неї цілу Тору, а потім звелів — як його там? — рандомізувати її, чи пак вибирати навмання, оця штукенція здійснила б найсправжнісіньку Темуру і переставила б рядки Книги?»

«Звичайно, це питання часу. За кілька століть ти б упорався».

Я сказав: «Але якщо натомість увести туди кілька десятків фраз, узятих із творів дияволістів, приміром, що тамплієри втекли до Шотландії, або що Corpus Henrieticum з'явився у Флоренції 1460 року, а до того додати пару сполучних виразів, як очевидно, що , або це доводить, що , ми змогли б отримати сенсаційні відкриття. Відтак достатньо заповнити прогалини, враховуючи повторення як пророцтва, натяки та перестороги. У гіршому випадку ми вигадаємо нікому невідомий розділ з історії магії».