Умберто Еко - Маятник Фуко

Бельбо скористався з нагоди, яку оце дав йому Альє, щоб перейти до справи. Він сказав, що видавництво «Ґарамон» бажає видавати щорічно по кілька книг, так би мовити, езотеричного характеру.

«Ага, езотеричного», усміхнувся Альє, і Бельбо зашарівся.

«Скажімо, … герметичного?»

«Ага, герметичного», усміхнувся Альє.

«Гаразд», промовив Бельбо, «може, я вживаю не ті терміни, але ви, безперечно, розумієте, про який жанр ідеться».

«Гм», знову всміхнувся Альє, «такого жанру немає. Є знання. Ви бажаєте видавати огляд неспотвореного знання. Може, для вас це лише видавничий вибір, але якщо займатися цим доведеться мені, для мене це буде пошук істини, queste du Graal [141] queste du Graal — фр.: пошук Ґрааля. ».

Бельбо зазначив, що подібно як рибалка, закидаючи сіті, може витягнути також порожні мушлі та пластикові кульки, так і до видавництва «Ґарамон» надходитиме, мабуть, чимало рукописів сумнівної вартости, і видавництво шукає суворого читача, який відділяв би зерно від полови, відбираючи також і чудернацький непотріб, бо одне дружнє видавництво буде дуже раде, якщо авторів меншої вартости ми спрямуємо до нього… Звичайно, слід притому визначити достойну форму винагороди.

«Богу дякувати, я належу до тих, кого називають заможними. І я не лише заможний, але й завбачливий. Мені достатньо знайти, під час моїх пошуків, ще одну копію Кунрата чи ще одну гарно забальзамовану саламандру, чи ріг нарвала (який мені було б соромно тримати у своїй колекції, але навіть віденська скарбниця виставляє його як ріг єдинорога), — і на цій коротенькій і приємній трансакції я зароблю більше, ніж ви могли б заплатити мені за десять років дорадництва. Я переглядатиму ваші рукописи в дусі смирення. Я переконаний, що навіть у найнедолугішому тексті мені вдасться знайти іскорку якщо не істини, то принаймні якоїсь вигадливої побрехеньки, а протилежності часто зближаються. Лише очевидні речі наганятимуть на мене нудьгу, і саме за цю нудьгу ви виплачуватимете мені компенсацію. Залежно від ступеня мого нудьгування я обмежусь тим, що в кінці року надсилатиму вам коротеньку записку, де залишатимусь у межах символічної цифри. Якщо ж вона видасться вам перебільшеною, надішлете мені скриньку маркового вина».

Бельбо був збитий з пантелику. Він звик мати справу з плаксивими і захланними консультантами. Він відкрив торбу, яку приніс із собою, і вийняв з неї об’ємний машинопис.

«Я б не хотів, щоб ви дивились на це надто оптимістично. Погляньте, приміром, на оцей рукопис, він здається мені типовим зразком середнього рівня».

Альє розгорнув машинопис: «Таємна мова Пірамід… Подивімось на зміст… Пірамідіон… Смерть лорда Карнавона… Свідчення Геродота…» Він закрив машинопис. «Ви читали його?»

«Я переглядав його кілька днів тому», сказав Бельбо.

Альє віддав йому машинопис. «Ну от, ви скажете мені, чи правильно я зроблю його резюме». Він сів за письмовий стіл, устромив руку до кишені камізельки, витягнув звідти пуздерко для пігулок, яке я вже бачив у Бразилії, обернув його між своїми тонкими, наче точеними, пальцями, якими він ще недавно пестив свої улюблені книжки, підвів очі до прикрас стелі і, як мені здалося, почав виголошувати текст, який знав уже віддавна.

«Автор цієї книги, мабуть, нагадує, що 1864 року П’яцці Сміт відкрив священні та езотеричні пропорції пірамід. Дозвольте мені зачитувати їх лише в цілих числах, у моєму віці пам’ять починає підводити… Цікаво, що основа пірамід — це квадрат, сторона якого дорівнює 232 метрам. Первісна висота становила 148 метрів. Якщо перевести у священні єгипетські лікті, основа матиме 366 ліктів, тобто кількість днів у високосному році. Для П’яцці Сміта висота, помножена на 10 у дев’ятому степені дає відстань від Землі до Сонця — 148 мільйонів кілометрів. Непогана точність для тих часів, якщо зважити на те, що, обчислена з сьогоднішньою точністю, ця відстань становить 149 з половиною мільйонів кілометрів, і зовсім не доведено, що рацію маємо ми, сучасні. Основа, поділена на ширину одного каменя, дає 365. Периметр основи становить 931 метр. Якщо поділити на половину висоти, одержимо 3,14, число π. Чудово, чи не так?»

Бельбо збентежено всміхався. «Неможливо! Як же це ви…» «Дозволь докторові Альє продовжувати, Якопо», благально мовив Діоталлеві.

Альє подякував йому чемною усмішкою. Він говорив, блукаючи поглядом по стелі, але мені здалося, що це блукання погляду не було ані порожнім, ані випадковим. Його очі просувалися вздовж певної лінії, ніби читаючи у зображеннях те, що він на позір видобував зі своєї пам’яті.