Умберто Еко - Маятник Фуко

Він підняв шкіряну завісу і пропустив нас до суміжної кімнати. Ми б не назвали її скромним кабінетом, адже вона була простора, обставлена вишуканими антикварними книжковими шафами, наповненими добротно оправленими книгами, всі вони були, безперечно, поважного віку. Однак більше, ніж книги, вражали декілька вітрин, що містили якісь невизначені предмети, які здавались каменями та фігурами невеликих тварин, незрозуміло, чи то були опудала, мумії чи дуже вдалі відтворення. Ціле приміщення немов потопало в розсіяному, присмерковому світлі. Це світло, як здавалося, линуло з великого подвійного вікна в глибині з кришталевими шибками бурштинового кольору, прикрашеними ромбічним візерунком, але світло з вікна зливалося зі світлом великої лампи, що стояла на столі темного червоного дерева, вкритому паперами. То була одна з тих ламп, які іноді можна побачити на столах читальних залів старих бібліотек, зі схожим на баню абажуром із зеленого скла, які можуть кидати білий овал світла на сторінки, залишаючи приміщення в опаловій півтіні. Ця гра різних світел, — причому обидва були неприродні, — не притлумлювала, а якимось чином пожвавлювала поліхромію стелі.

То була склепінчаста стеля, з чотирьох боків підтримувана невеликими несправжніми декоративними колонами червоно-цеглястої барви з крихітними позолоченими капітелями, і оптичний ефект розділених на сім частин зображень, які її наповнювали, створював враження шатрового склепіння, і вся зала набувала настрою жалобної каплиці, невловно гріховного і меланхолійно чуттєвого.

«Це мій невеличкий театр», мовив Альє, «на зразок тих фантазій епохи Відродження, де розміщалися візуальні енциклопедії, антології всесвіту. Не стільки житлове приміщення, як механізм для спогадів. Серед предметів, які ви тут бачите, немає жодної речі, яка б, сполучаючись належно з іншими, не відкривала і не підсумовувала таємниць світу. Тут ви бачите теорію фігур, яку створив художник на кшталт фігур палацу в Мантуї — це тридцять шість деканів, володарів неба. І з любови та вірности переданню, тільки-но знайшовши це чудове відтворення, яке зробив невідомий майстер, я забажав, щоб і ті невеличкі знахідки в футлярах, які відповідають зображенням на стелі, символізували фундаментальні первні всесвіту — повітря, воду, землю і вогонь. Цим пояснюється наявність, приміром, цієї граціозної саламандри, архитвору майстерности одного мого друга, набивача опудал, або цієї делікатної репродукції в мініатюрі, правду кажучи, дещо пізньої, еоліпіла Герона, де повітря, що міститься в кулі, — якби я запалив цю спиртівку, яка чашею охоплює її, — нагріваючись і виходячи з цих бічних дзьобиків, викликало б її обертання. Магічний інструмент, який застосовували ще єгипетські жерці у своїх святилищах, як це нам повторюють численні знамениті тексти. Вони застосовували його для здійснення фальшивих чудес, і натовп поклонявся цим чудесам, однак справжнє чудо полягало в золотому правилі, яке впорядковує його таємничу і просту механіку, механіку елементів стихії, повітря і вогню. Саме цією мудрістю володіли наші предки, а також алхіміки, тоді як конструктори циклотронів її втратили. І так я звертаю свій погляд на цей мій театр пам’яті, нащадок інших театрів, місткіших, які зачаровували великі уми минулого, і знаю. Знаю більше, ніж знають так звані мудреці. Я знаю, що так, як унизу, є і вгорі. І нема жодного іншого знання».

Він запропонував нам кубинські сигари, чудернацької форми, не прямі, а викривлені й кучеряві, проте м’ясисті й товсті. У нас вирвалися захоплені вигуки, а Діоталлеві підійшов до книжкових шаф.

«Далебі», говорив Альє, «невеличка бібліотека, як бачите, не більше двох сотень томів, я маю більше у своєму родинному домі. Але без зайвої похвальби скажу, що всі вони досить цінні й рідкісні, і розміщені вони, звичайно, не у випадковому порядку, тематично вони впорядковані відповідно до розміщення зображень і предметів».

Діоталлеві несміливо простягнув руку до книжок. «Будь ласка», сказав Альє, «це Oedypus Aegyptiacus [137] Oedypus Aegyptiacus — лат.: «Едип Єгипетський». Атаназіуса Кірхера. Ви ж знаєте, він був першим після Гораполлона, хто спробував розшифрувати ієрогліфи. Дивовижна людина, я б хотів, щоб цей мій театр нагадував його музей чудес, який тепер вважається втраченим, адже хто не вміє шукати, не знаходить… Надзвичайно приємний співрозмовник. Як він пишався того дня, коли відкрив, що цей ієрогліф означає ‘добродійства божественного Осіріса даються священними церемоніями і цілим ланцюгом духів…’» Відтак прийшов той інтриган Шампольйон, відразлива особа, повірте мені, інфантильно марнославна, і почав наполягати на тому, що цей знак відповідає всього лиш імені фараона. Скільки кмітливости мають люди нового часу в принижуванні священних символів. Зрештою, цей твір не такий уже й рідкісний, він коштує менше, ніж «Мерседес». Погляньте краще на оце перше видання, 1595 року, Amphitheatrum sapientiae aetemae Кунрата. Кажуть, що на світі є лише два його примірники. А це третій. А оце — перше видання Thelluris Theoria Sacra [138] Thelluris Theoria Sacra — лат.: «Священна Теорія Землі». Бурнеціуса. По вечорах я не можу дивитися на її ілюстрації без відчуття містичної клаустрофобії. Глибини нашої планети… Ніхто б і не подумав, чи не так? Я бачу, доктор Діоталлеві зачарований тими гебрейськими літерами у Трактаті про шифри Віженера. Погляньте ще на оце: перше видання Kabbala denudata [139] Kabbala denudata — лат.: «Оголена Кабала». Кнорра Хрістіяна фон Розенрота. Ви, безперечно, знаєте її, зрештою, ця книга є в перекладі, неповному і поганому, що його поширював англійською мовою на початку цього століття цей недотепа Мак-Ґреґор Метерс… Ви, либонь, чули щось про ті скандальні таємні збіговиська Золотого Світанку які так зачарували британських естетів. З цієї банди фальсифікаторів текстів утаємничення могла спородитися лише нескінченна шерега дегенерацій, від Вранішньої Зорі до сатанічних церков Алістера Кровлі, який викликав демонів, аби здобути прихильність деяких благородних осіб, які віддавалися vice anglais [140] vice anglais — фр.: англійський гріх — так називають садомазохістський прояв, пов’язаний із застосуванням тілесних покарань (шмагання) з метою досягнення статевого задоволення. . Якби ви знали, любі друзі, скільки, м’яко кажучи, сумнівних людей доводиться зустрічати, коли присвячуєш себе цим студіям, ви самі це побачите, коли розпочнете видання у цій царині.