Умберто Еко - Маятник Фуко

«Я розумію і визнаю різницю між цими тезами, але гадаю, що для автора годяться обидві. Словом, при такому становищі я вже не знаю, як дати собі раду. Слід було б поспитати, що скаже пан Ґарамон».

Ми поспитали. Він сказав: в принципі не слід викидати нічого і вислухати всіх.

«Погляньте лишень, більшість цього краму повторює те, що можна знайти в будь-якому кіоску на будь-якому вокзалі», мовив я. «Автори, навіть ті, які друкуються, списують один у одного, один подає як свідчення твердження іншого, і всі застосовують як остаточний доказ одну фразу, приміром, Ямбліха».

«То й що?» сказав Ґарамон. «Ви що, хочете продати читачам щось, чого вони не знають? Треба, щоб книги „Розкритої Ісіди“ говорили точнісінько те ж саме, що говорять інші. Вони підтверджують одна одну, а отже, говорять правду. Не довіряйте оригінальності».

«Згода», сказав Бельбо, «але все ж треба знати, що прийнятне, а що ні. Нам потрібен консультант».

«Який консультант?»

«Не знаю. Він повинен бути більш тверезий, ніж дияволісти, але повинен знати їхній світ. А крім того, він має сказати, на що нам цілитися для „Герметики“. Серйозний учений в царині герметизму епохи Відродження…»

«Молодець», сказав йому Діоталлеві, «тільки-но ти вручиш йому Ґрааля зо Святим Серцем, як він одразу ж утече, гримнувши дверима».

«Це ще невідомо».

«Здається, я знаю особу, яка нам потрібна», сказав я. «Це добродій безперечно ерудований, він сприймає все це достатньо серйозно, але з вишуканістю і, я б сказав, іронічно. Я познайомився з ним у Бразилії, але зараз він, мабуть, у Мілані. У мене десь має бути його телефон».

«Зв’яжіться з ним», сказав Ґарамон. «Але розважливо, все залежить від ціни. А поза тим, постарайтесь використати його також для дивовижних пригод металів».

Альє, здавалось, був щасливий знов мене почути. Він запитав мене про чарівну Ампаро, я несміливо дав йому зрозуміти, що все вже в минулому, він вибачився, зробив декілька вишуканих зауваг щодо свіжости, з якою молода людина може відкривати щораз нові й нові розділи свого життя. Я натякнув йому про видавничий проект. Він зацікавився і сказав, що охоче з нами побачиться, тож ми домовились про зустріч у нього вдома.

Від народження Проекту «Гермес» до того дня я безжурно розважався за рахунок багатьох людей. А тепер Вони починали пред’являти мені рахунок. Я теж був бджолою і летів до квітки, ще того не усвідомлюючи.

Альє мешкав в околиці майдану Суза: невелика закрита вуличка, палацик кінця минулого сторіччя, в міру приоздоблений орнаментом у стилі ліберті. Нам відчинив літній покоївник у смугастому піджаку, який запровадив нас до невеликого салону і попрохав зачекати пана графа.

«Значить, він граф», прошепотів Бельбо.

«А що я вам говорив? Воскреслий Сен-Жермен».

«Він не може бути воскреслим, якщо не помирав», повчально сказав Діоталлеві. «Він же не Агасфер, вічний жид?»

«Дехто каже, що граф де Сен-Жермен був також Агасфером».

«А бачите?»

Увійшов Альє, як завжди бездоганний. Він потиснув нам руки і вибачився: нудне засідання, зовсім непередбачене, примушувало його затриматися ще хвилин на десять у кабінеті. Він звелів покоївникові принести нам кави і запросив нас сісти. Відтак вийшов, відсунувши важку завісу зі старої шкіри. Там не було дверей і, п’ючи каву, ми чули схвильовані голоси, які долинали до нас із сусідньої кімнати. Спершу ми голосно розмовляли між собою, щоб не слухати, тоді Бельбо зауважив, що ми, мабуть, заважаємо. У хвилину тиші ми почули голос і фразу, які збудили нашу цікавість. Діоталлеві підвівся, вдаючи, що захоплено розглядає гравюру XVII сторіччя на стіні, якраз поруч із завісою. На ній було зображено гірську печеру, до якої по семи сходинах піднімалося кілька пілігримів. Невдовзі ми всі троє вдавали, що вивчаємо ритину.

Голос, який ми почули, безперечно належав Браманті, і він говорив: «Словом, я не займаюся насиланням чортенят на чиїсь домівки!»

Того дня ми збагнули, що від тапіра Браманті мав не лише вигляд, а й голос.

Інший голос, із сильним французьким акцентом, належав незнайомцеві, який говорив пронизливим, майже істеричним тоном. Час від часу в діалог втручався голос Альє, м’який і примирливий.