Умберто Еко - Маятник Фуко

«Що ж воно таке?»

«Назва походить від певного Чарльза Гоя Форта, який зібрав величезну колекцію нез’ясованих фактів. Дощ із жаб у Бірмінгемі, відбиток казкової тварини у Девоні, таємничі сходинки та сліди присосок на деяких гірських хребтах, нерегулярність прецесії рівнодення, написи на метеоритах, чорний сніг, криваві зливи, крилаті істоти у небі на висоті вісім тисяч метрів над Палермо, світляні колеса в морі, останки гігантів, дощ із мертвого листя у Франції, опади з живої матерії на Суматрі, й, звичайно, всі оті сліди на Мачу-Пікчу та на інших вершинах Південної Америки, які свідчать про приземлення в доісторичну епоху могутніх космічних кораблів. Ми не самі у Всесвіті».

«Непогано», сказав Бельбо. «Те, що мене особисто інтригує, це оці п’ятсот сторінок про піраміди. Чи відомо вам, що піраміда Хеопса лежить якраз на тридцятій паралелі, саме на тій, яка перетинає найбільшу площу суходолу, що підноситься над рівнем моря? Що геометричні пропорції, виявлені в піраміді Хеопса, ті ж самі, які має Педра-Пінтада в Амазонії? Що Єгипет мав двох пір’ястих зміїв — одного на троні Тутанхамона, а іншого — на піраміді в Саккарі, і це вказує на Кетсалькоатля?»

«Що спільного має Кетсалькоатль із Амазонією, якщо він належить до мексиканського пантеону?» поспитав я.

«Гм, може, я загубив якусь ланку. З іншого боку, як пояснити, що статуї на острові Пасхи — мегаліти, як і кельтські статуї? Один з полінезійських богів називається Йа, і це безперечно гебрейський Йод, як і давньоугорський Йов, великий і добрий бог. Стародавній мексиканський рукопис зображає землю як квадрат, оточений морем, а в центрі землі стримить піраміда, ув основі якої є напис Ацтлан, що нагадує Атласа або Атлантиду. Чому ж по обох боках Атлантики маємо піраміди?»

«Тому що піраміду побудувати легше, ніж кулю. Тому що вітер утворює дюни у формі піраміди, а не Парфенону».

«Ненавиджу дух Просвітництва», мовив Діоталлеві.

«Продовжую. Культ Ра з’являється в єгипетській релігії лише в часи Нового Царства, а отже, походить від кельтів. Пригадайте святого Миколая та його санки. В доісторичному Єгипті сонячним кораблем були санки. Оскільки в Єгипті ці санки не могли б ковзати по снігові, значить, їх походження має бути нордичним…»

Я не здавався: «Але ж до винайдення колеса сани застосовувано також і для пересування по піску».

«Не перебивайте. Ця книга говорить, що спершу треба виловити аналогії, а тоді вже знайти для них обґрунтування. А отут говориться, що в осаточному підсумку ці обґрунтування цілком наукові. Єгиптянам була відома електрика, інакше вони не змогли б зробити того, що зробили. Один німецький інженер, який очолював управління каналізацією в Багдаді, виявив там електричні батареї, які все ще діяли, а походили ще з часів династії Сасанідів. На розкопках Вавилону було знайдено акумулятори, вироблені чотири тисячі років тому. І нарешті Ковчег Завіту (в якому зберігалися скрижалі закону, жезл Аарона та посудина з манною із пустелі) — він був чимось на зразок електричної скрині, здатної викресати заряди порядку п’ятисот вольт».

«Я вже це бачив у якомусь фільмі».

«Ну й що? Звідки, гадаєте, беруть ідеї автори сценаріїв? Ковчег був зроблений із дерева акації, оправлений золотом усередині та ззовні — той сам принцип, що й в електричних конденсаторах — два провідники, розділені ізолятором. До того ж, він був оточений золотим вінком і його тримали в сухому місці, де магнітне поле сягало 500–600 вольт на метр по вертикалі. Твердиться, що Порсена за допомогою електрики звільнив своє царство від присутности страхітливого звіра на ймення Вольт».

«І саме тому Вольта вибрав собі таке екзотичне прізвище. Перед тим він називався просто Шмршлін Краснаполенський».

«Будьмо серйозні. Адже окрім рукописів, я маю тут цілий вахляр листів, у яких пропонуються сенсаційні відомості про зв’язки між Жанною д’Арк та Сивіллиними Книгами, талмудичним демоном Ліліт та великою гермафродитичною матір’ю, генетичним кодом та марсіянською писемністю, таємним розумом рослин, космічним відродженням та психоаналізом. Тут є Маркс та Ніцше з перспективи нової ангелології, Золоте Число та Скелі Матери, Кант та окультизм, елевсинські містерії та джаз, Каліостро та атомна енегрія, гомосексуалізм та гноза, Ґолем та класова боротьба, а на закінчення — опус у восьми томах про Ґрааль та Святе Серце».

«Що ж він хоче довести? Що Ґрааль — це алегорія Святого Серця чи що Святе Серце — це алегорія Ґрааля?»