Умберто Еко - Маятник Фуко

«І наступного ранку він прийде».

«Можу заприсягтися. Він проведе безсонну ніч, мріючи про велич Адеодато Лампустрі».

«А тоді?»

«Тоді наступного ранку Ґарамон скаже йому: вчора ввечері я не насмілився з вами говорити, щоб не принижувати інших, але ваш твір надзвичайний, відгуки були захоплені, скажу більше, позитивні, я перший провів ніч над цими вашими сторінками. Книга вартує літературної премії. Справжній, справжній шедевр.»

Він повернеться до письмового столу, вдарить рукою по рукописі, пожмаканому, потертому захопленими поглядами принаймні чотирьох читачів — жмакати рукописи входить до обов’язків пані Грації — і нерішуче гляне на АВК. «Що ж нам робити? Що ж нам робити?» запитає Де Ґубернатіс. І Ґарамон скаже — «щодо цінности твору сумнівів нема ні на гріш, але ясно, що ця річ випередила наш час, і більше двох тисяч, максимум двох з половиною тисяч примірників продати ніяк не вдасться.» Як на Де Губернатіса, то дві тисячі примірників було б достатньо, щоб забезпечити всіх його знайомих, адже АВК не мислить у всесвітніх масштабах, тобто його всесвіт складається зі знайомих облич — шкільних товаришів, директорів банків, колег-учителів, які викладають у тій же середній школі, полковників у відставці. І всіх цих осіб АВК хоче обдарувати своїм поетичним світом, навіть тих, кому це ні до чого, наприклад, ковбасника або префекта… Побоюючись, що Ґарамон відступиться — тоді як усі вдома, у селі, на роботі знають, що він представив рукопис одному із значних міланських видавців — Де Ґубернатіс почне подумки прикидати: він міг би зняти гроші з книжки, взяти позичку, продати кілька облігацій, велич того вартує. Він несміливо пропонує взяти участь у витратах. Ґарамон напустить на себе засмучений вигляд: «хоч це не в правилах „Мануціо“, але хай буде по-вашому, ви мене переконали, адже Пруст і Джойс теж були змушені зігнутися перед невблаганною необхідністю, кошти становлять стільки й стільки, ми поки що надрукуємо дві тисячі примірників, але контракт буде максимум на десять тисяч. Врахуйте, що двісті примірників належаться вам як автору, щоб ви могли надіслати кому забажаєте, двісті треба надіслати на рецензію, адже ми хочемо підняти навколо цієї книги такий шум, як навколо Анжелітси Ґолонів, а тисяча шістсот піде у продаж. Із цього накладу, як ви, певно, зрозуміли, вам нічого не належатиметься, але якщо книга піде, ми надрукуємо ще одну партію і ви одержите дванадцять відсотків».

Пізніше я побачив один контракт, на кшталт того, який у повному поетичному очманінні, навіть не читаючи, підпише Де Ґубернатіс, а тим часом адміністратор скаржитиметься, що пан Ґарамон надто занизив затрати. Десять сторінок застережень дрібним шрифтом: авторське право на переклади, права на театральні та радіо- і кіносценарії, права на видання абеткою Брайля для сліпих, продаж скороченого варіанта для Reader’s Digest , гарантії в разі подання до суду за знеславлення, право автора затверджувати поправки, які внесла редакція, компетентність Міланського суду в спірних питаннях… Загубленим у мріях про славу поглядом виснажений АВК навряд чи дійде до несприятливих пунктів: там йдеться, що десять тисяч — це максимальний наклад, але про мінімальний — ні слова, що сума, яку треба внести, не залежить від накладу, про який говорилося лише на словах, а насамперед, що через рік видавець має право позбутися непроданих примірників, хіба що автор захоче викупити їх за половину ціни. Підпис.

Реклама буде розкішною. Повідомлення для преси на десяти сторінках із життєписом та критичною статтею. Жодного сорому, адже в редакціях газет воно й так відразу піде до смітника. Фактичний наклад — тисяча примірників в аркушах, із яких оправлено триста п’ятдесят. Двісті — для автора, п’ятдесят — для менших або асоційованих книгарень, п’ятдесят — для провінційних часописів, із тридцять про всяк випадок надсилається до газет, може, їм не вистачатиме пари рядків, щоб заповнити рубрику про нові книги. Пізніше ці примірники надішлють у дар шпиталям або в’язницям — і стає зрозуміло, чому в перших не виліковуються, а в других не виправляються.

Влітку надійде час на премію Петруцеліс делла Ґаттіна, творіння Ґарамона. Всього затрат: дводенне проживання та харчування для жюрі і яскраво-червона Ніке Самофракійська. Вітальні телеграми від авторів «Мануціо».

Врешті-решт, через півтора року, наступить момент істини. Ґарамон напише йому: Друже мій, як я й передбачав, ви випередили час на п’ятдесят років. Рецензій, як ви бачили, море, премії та схвалення критики, ça va sans dire [114] ça va sans dire — фр.: само собою зрозуміло. . Але продано дуже мало примірників, читачі не готові. Ми змушені опорожнити склад, згідно з контрактом (який додається). Або на макулатуру, або ви викупите їх за половину ціни, згідно з вашим правом.