Юрій Даценко - Пастка для різника

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Даценко - Пастка для різника» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: Исторический детектив, на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пастка для різника: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пастка для різника»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

1888 рік. Лондон. Місто трусило немов у лихоманці. Таємничий незнайомець, прозваний у народі Джеком Різником, одну за одною вбиває жінок легкої поведінки, щоразу дивним чином вислизаючи від поліції.
Кілька років по тому. Проскурів. Молодий лікар-хірург Яків Ровнєр отримує від поліції запрошення на експертизу трупа дівчини-повії, і побачене вражає його. Поліція швидко оголошує справу розкритою. Проте відбувається ще одне вбивство… Яків розуміє: слідчі лише марнують час, і береться за власне розслідування. Куди воно заведе молодого хірурга? З певних причин Яків має підстави вважати, що у подільській провінції орудує той самий Джек Різник…

Пастка для різника — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пастка для різника», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Опецькуватий кивнув.

– Пане Ровнєр! – пролунало поруч, і Яків упізнав Юхимів голос. – Я вже є!

– Добре, Юхиме. Треба вантажити тіло.

Юхим, який за роки служби при лікарні набачився всякого, з тону Якова зрозумів, що під ряднину краще не заглядати. Він дістав із воза ноші й заходився порядкувати коло тіла. Без зайвого поспіху ноші підклали під труп, і невдовзі Юхим знову сидів на передку, очікуючи на накази головлікаря.

– Юхиме, поганяй до лікарні, разом із Миколаш… Ах, ти ж дідько… – Яків за звичкою мало не ляпнув: «…разом із Миколашкою знімете тіло…», забувши, що візник навіть не знає, що за кілька хвилин до його прибуття Миколашку забрали до в’язниці за підозрою в убивстві. – Одним словом, доправите тіло й підготуєте оглядову. Карл Іванович на зміні?

– Так.

– Тоді Карла Івановича – асистувати.

– Зрозуміло, пане Ровнєр. Можу їхати?

– Можеш, Юхиме. Я буду за півгодини.

Юхим цьвохнув віжками й узявся вибиратися з поріділого натовпу. Юрба потроху розходилася, наче невдоволена, що видовище так швидко закінчилося. Проскурівчани купкувалися й збуджено обсмоктували новину: чи ж бачене бо діло, аби посеред білого дня в самому центрі міста зарізяка порішив панночку? Та ще й як? Відтявши голову!

– Невже так-таки й відтяв? – притискала долоні до круглих щік молодиця.

– Так зачім мені брехать? – знизував плечима куцобородий єврей.

– А за віщо? За віщо, не підкажете? – підскакував до купки благообразий дядько.

– Любов! – закочував очі єврей, даючи зрозуміти, що причиною всьому пристрасті, котрі нікому із присутніх і не снилися.

– Бож-жечки, – бідкалася молодиця, відчуваючи, як низом живота котиться тепла хвиля від усвідомлення, що люди можуть отак пристрасно кохати, ревнувати й ненавидіти.

Большаков потис Якову руку й розчинився між городянами. Життя потроху починало плинути у повсякденному ранковому ритмі, ніби нічого незвичного й не трапилося. Ніби не було перетятої шиї, мережива нутрощів, які вивалилися на залитий кров’ю хідник, а чи застиглих пальців у підсохлій крові.

Місто дзвеніло пташиним щебетом, погримувало колесами возів і перегукувалось іржанням коней, вигравало далеким сміхом і навіть, попри ранню годину, п’яними співами. Життя тривало, Проскурів уступав у черговий день.

4

Яків простував Кам’янецькою, сподіваючись під час прогулянки вимести з голови все зайве, прочинити вікна, немов у задушливій кімнатці, та провітрити розум, просякнутий похмурими думками.

Чи міг Миколашка скоїти вбивство? Однозначно стверджувати Яків не брався, але й відмахнутися від такої думки не міг. Пристрасті й справді видаються аж надто шекспірівськими, але з чим дідько не носиться? Що, як Миколашка й справді вгледів свою пасію за «роботою» й руки мимоволі сягнули до… До чого? Розтелепи-поліціянти відразу ж ухопилися за найпростішу версію. Ось він – убивця, сидить поруч, не пручається, не відбріхується. Справу закрито. І ніхто не замислився, де поділося знаряддя вбивства? Не голими ж руками Миколашка розірвав дівоче горло!

Під час поверхового огляду тіла на перехресті Аптекарської та Купецької Яків помітив, що смертельну рану завдано надзвичайно гострим предметом. Що це? Ніж? Бритва? Але ж біля Миколашки нічого такого знайдено не було! Чи він просто викинув знаряддя вбивства, а натовп його затоптав?

Самі запитання без відповідей, до яких усім байдуже. Із виразу обличчя опецькуватого поліціянта Яків зрозумів, що той безмірно тішиться швидкому розв’язкові справи. Убивцю затримано на місці, тож не треба збивати ноги в пошуках свідків і ламати олівця, вкриваючи літерами аркуші записника. Благодать!

Але Якова це не влаштовувало. Він не мав звички ускладнювати собі життя, але щось у ході поверхового огляду жертви його насторожило. Розтин повинен остаточно розставити всі крапки над і, тож Яків пришвидшив крок.

На порозі лікарні його зустріли Юхим із Карлом Івановичем. Обоє курили та впівголоса щось обговорювали. Не потрібно довго мудрувати, аби здогадатися, що впродовж найближчих кількох днів буде на вустах усього міста.

– Якове Соломоновичу, – Плейшнер відсалютував цигаркою. – В оглядовій усе чекає.

– Гаразд, Карле Івановичу, я підійду за хвилину.

– Я також біжу, – фельдшер наостанок затягся ядучим димом.

Оглядова кімната стояла готовою до роботи, тіло покоїлося на столі, прикрите замість бруднуватої верети чистою тканиною, інструменти було розкладено на тацях, а крізь вікно лилися яскраві сонячні промені, що неймовірно дисонували з нерухомістю тіла та його важким запахом. Яків застиг на порозі, намагаючись поєднати непоєднуване – легкість сонячних зайчиків і зависле в повітрі відчуття смерті.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пастка для різника»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пастка для різника» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Олесь Ільченко - Пастка для ґеймера
Олесь Ільченко
Алесь Паплаўскі - Пастка для рэха
Алесь Паплаўскі
Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів
Джозеф Хеллер
Валерый Гапееў - Пастка на рыцара
Валерый Гапееў
Алексей Якимович - Пастка для пярэваратня
Алексей Якимович
Анатолій Стась - Зелена пастка
Анатолій Стась
Володимир Михановський - Пастка
Володимир Михановський
Александр Даценко - Заклинание в стиле ампир
Александр Даценко
Александр Даценко - Заклинание ветра
Александр Даценко
Юрій Даценко - І стало світло…
Юрій Даценко
Юрій Даценко - Книга в камені
Юрій Даценко
Отзывы о книге «Пастка для різника»

Обсуждение, отзывы о книге «Пастка для різника» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x