Галина Горицька - Світлина Хресної Матері

Коли розпочалася навчальна бойова тривога, вони вийшли в Біле море і дрейфували в районі очікування поблизу Чорного мису.

Михайлу ніколи було присісти за гарячковим контролем життєдіяльності всіх агрегатів їхньої субмарини. А думки всі були звісно не про це. Нарешті, пізно ввечері п’ятого липня, після вечері з вищими офіцерами в кают-компанії, він підсів до командира другої БЧ, у котрого дружина працювала в Союзпєчаті міста Сєвєродвінськ (себто в тій самій структурі, де й Фаїна) і непомітно прошепотів: «Що з моїм проханням? Встигли?». «Сергійовичу, які квіти? У нас на носі по всім чуткам має щось таке початись, що аж думати страшно…» – набрав повні груди повітря і на одному диханні видихнув Володимир Дмитрович. «Так що, вийшло чи ні?» – прижмуривши очі, сухо запитав кап-три, котрий у душі вже розумів, до чого хилить його побратим, і починав дуже злитися. «Ні, – зізнався Дмитрович. – Думав вранці попросити жінку… Бач як виходить. Тепер навіть сам не знаю, коли її побачу. Така доля флотська».

Раптово прозвучав сигнал про занурення. І всі п’ятнадцять офіцерів, як один, синхронно встали, немов пловці аналогічної спортивної дисципліни, і дуже швидко почали залишати кают-компанію, аби розійтись по своїм відсікам. Таня почула по гучномовцю:

– По місцях стояти, до занурення готовсь!

– Перший відсік до занурення готов!

– Четвертий відсік до занурення готов!..

– Задраяти верхній рубочний люк! – зкомандував Шумков і відразу почув у відповідь:

– Верхній рубочний задраяно, зауважень немає.

– Занурення 40 метрів, з деферентом 5 градусів на ніс.

– Є погрузитися 40 метрів з деферентом 5 градусів на ніс, – відповів лоцман і за п’ять хвилин доповів по завершенню занурення: – Є глибина 40 метрів деферент 0 градусів.

– Оглянути відсіки! – скомандував капітан.

– Другий відсік зауважень немає.

– Третій відсік зауважень немає…

– Акустик! Прослухати горизонт.

– Прийняв прослухати горизонт! – відказав молодий випускник музичного училища, котрий нещодавно потрапив на корабель і відразу ж нагодився зі своїм ідеальним слухом. – По пеленгу 115 градусів шум гвинтів бойового надводного корабля!

Було дано команду початку навчальної бойової тривоги. Їхня субмарина лягла на курс і попрямувала на перехоплення цілі.

Приблизно за двадцять хвилин вони наздогнали свою навчальну ціль, повністю стали на їхній курс і були готові торпедувати. Завдання було виконане. Незабаром надійшла команда «Відбій» і на Б-130 стало тихо…

В кают-компанії під час всієї цієї незрозумілої їй організованої навчальної тривоги залишилась лише Таня – «Хресна Матір» субмарини. Дівчина обережно потягнулася в фотокартці, після того як переконалася, що її ніхто не бачить. Потім трохи висунулась з рамки і подивилась на картину в формі ілюмінатора, де було зображено їхні човни в нічних водах океану, і хитро підморгнула зорі:

– Ні, ну ти бачиш? Вона таки зробила це, повинуючись невидимій силі. Тільки-но. Довго заливалась шампанським, била бокали, а потім, повинуючись невидимим силам, зробила те єдине божевільне, що врятує його. І нас разом взятих. Води ж прийняли її жертву?

– Аякже. Зачот, – по-діловому відказала Хресній Матері найяскравіша зоря.

– І де вони? Ходять?

– Та де…! Такі довгі і цупкі, ледь не стриножили лопаті основного гвинта та валової лінії і нас не потопили. Має сильну енергетику в собі. Зараз, стривай.

За цими словами зоря зникла з небосхилу на картині і пірнула в темні води. Таня з цікавістю спостерігала, як її яскраве світло підсвічує днище їхньої субмарини. Потім ранкова зоря виринула з якимось невагомим мокрим клубком і перелетіла до Хресної в світлину:

– На, тримай. Заплети їх в коси і нехай будуть у тебе. Це наш оберіг віднині. Заховаєш?

– Звісно, – з радістю проказала Таня і почала обережно сплітати в дві тугі коси чорних, ледь помережаних сивиною змій.

Поки Фаїна обрізала свої довгі коси і цим самим рятувала свого Проліска, поки він, себто кап-три Михайло Сергійович, переживав за квіти, котрі так і не потрапили до рук його коханої в день її ювілею, на іншому кінці світу, але в усе тій же неосяжній ні серцем, ні розумом країні Рад… Біля вікна, на своїй Ніколіній Горі, стояла жінка. Так, і вона також своєю поетичною натурою відчувала ту енергію припливів і відпливів. Ту саму, що керувала діями Фаїни, допоки вона відтинала собі волосся, відхрещувалась від своїх змій, що були з нею із самого дитинства. Ту саму, що примушувала Михайла Сергійовича безповоротно вирішувати питання з букетом Фаїні, допоки його підводний човен, згідно бойовій тривозі, пеленгував корабель-супротивник…