Галина Горицька - Світлина Хресної Матері

Він тоді так і не прийшов до її готельного номеру. Вона щось відчувала, однак, змовчала і навіть наступного дня в офіцерському буфеті на його пропозицію розділити з ним тістечко і чорний-пречорний чай – відмовилася. Так само Фаїна відмовилася від танку з ним в офіцерському клубі, хоча Михайло Сергійович прекрасно танцював після ленінградської вечірньої школи танців при будинку офіцерів ще з 1941 року і ну дуже хотів продемонструвати їй це своє вміння. Був лише один вечір поміж ними, коли вони залишились наодинці. Нічого не відбувалось вкрай інтимного, якщо не брати до уваги дуже відверту розмову і ті її долоні на його скронях… Однак. Фаїна Вікторівна не звикла впускати в своє життя сторонніх. Вона завжди встигала втекти до того моменту, коли все ставало аж занадто серйозно. Та й що може бути такого аж вкрай серйозного між сорокарічною дивачкою і здичавілим одинаком, «морським вовком»? І цього разу Фаїна собі не зрадила і вчинила так само, як завжди бувало в подібних ситуаціях: поспіхом зібралася і виселилася з готелю при військово-морській базі, навіть не попрощавшись зі своїм капітаном.

Однак, Михайло Сергійович був не з тих, що відступають, і зателефонував на її київський номер відразу ж по тому, як журналістка повернулася до Києва.

– Вітаю, Фаїно.

– Це ви..?

– Мені приємно, що ви пізнали мій голос…

А потім почався період довгого осадного положення… Котрий тривав вже ось як без малого три місяці і два тижні… Три ліщини для Попелюшки. Рівно три горішка. Перший був її народження, другий – те доленосне інтерв’ю з Михайлом. Чи буде третій?..

Тож Фаїна в тонкому пеньюарі мчить відчиняти двері і, немов та горлиця, заламує свої тонкі зап’ястки на ходу. З вікна їй світить вагітний місяць і байдуже, що він не розродиться.

За дверима стояла старенька сусідка з однокімнатної квартирки навпроти з домашнім наполеоном в тремтячих, поцяткованих пігментними плямами натруджених руках. Фаїна вимучила посмішку на своєму обличчі, ледь стримуючи сльози: «Дякую, Іраїдо Леонтієвно. Дуже приємно… Зайдете до мене на чай? Ні? Вже пізно? Тоді завтра, гаразд?» А коли зачинила за тією двері, таки розплакалася: «Яка я дурепа… Ну ось навіщо? Навіщо зараз мені чекати на того, хто просто вбиває свої самотні темні вечори на краю землі розмовами зі мною?.. Нічого не можливо, а те що можливо, ось воно, Фаїно, перед тобою». І жінка взяла черговий бокал з картонної коробки, наповнила його по вінця смертельно льодяним шипучим окропом з морозилки, своїм персональним трунком того вечора, і випила залпом. І так само третій полетів на паркет і з дзенькотом розбився. Кіт, вже здогадуючись, чим закінчиться знайомство з черговим новеньким бокалом, навіть не виліз з-під ліжка, лише нявкнув, ніби констатуючи дії хазяйки. Не схвалюючи і не засуджуючи. Просто нагадуючи про себе.

Фаїна зняла з себе тонкий пеньюар з довгими мереживними рукавами – новинку київського будинку моделей і голою сіла за мамине трюмо на маленьку табуретку. Звільнила від шпильок, а потім розплела свої довгі, помережані легкою сивиною, коси. Розпустила хвилясте волосся і спостерігала, як воно ворушиться на тілі від її подиху, немов змії повзають по грудях. Довго сиділа і дивилась на себе в дзеркало. Високі вперті скули, дві вуглини очей, тонкі, вольові вуста. Хотіла було дістати ще один бокал з подарункової коробки, однак тут все ж таки нагодився її кіт з-під ліжка і почав муркотіти, заплітаючи своєю невидимою силою її литки, немов просив цього не робити. Фаїна погладила сіру м’яку шерсть його хвоста: «Добре, котику, не буду більше бити посуд. Обіцяю…». Потім витерла сльози зі щік і поставила лікті на трюмо, впритул наблизившись до свого зображення в дзеркалі: «Я, кіт і місяць в повені. Ось така, значить, компанія в мене на моє сорокаріччя..?». Потім, ніби підкоряючись якимось невідомим раніше їй бажанням, дістала з шухляди ножиці і почала коротко обрізати своїх чорних змій. Пасма одне за одним падали на кота, і той злякано нявкнув і знову прошмигнув під ліжко.

Всередині літа, коли високе начальство в кабінетах з червоного дерева і вождями в позолочених рамках на стінах вже розробляло плани щодо залучення радянських сил та засобів на іншому континенті світу і в усю готувалось до цих дій, навчання, перевірки та інші приготування на Б-130 почастішали.

І ось, якраз в ніч з четвертого на п’яте липня, коли Фаїні Вікторівні ось-ось мало стукнути сорок, на субмарині Північного флоту раптово почалися навчання. В 4:32 ранку Михайла Сергійовича розбудив захеканий посильний і рівно о 5:10 кап-три відмічав вахтовий, як офіцера, що прибув на підводний човен.