Юрій Даценко - І стало світло…

Сьогодні ж, і Яків знав це напевне, авіація із забавки перетворилася на необхідність і впевнено відвойовувала в неба висоту.

А зовсім нещодавно до авіаційного поступу приєднався і Проскурів. Щоправда, літаків тут іще не бачили, а ось чималеньке поле, що розкинулося між військовим містечком у Дубовому та хутором Раковим [10] Дýбове – колишнє військове містечко, сьогодні – район м. Хмельницького. Хутір Рáковий, Рáкове – присілок біля Проскурова. Сьогодні – район м. Хмельницького. , пристосували під допоміжне прикордонне летовище [11] На цьому місці згодом постав перший (старий) аеродром міста Проскурова. .

Яків пригадував, як кілька разів забредав на околицю міста і роздивлявся рівненькі галявини, акуратно розмічені кілочками й натягнутими шворками. Зацікавлено спостерігав за смугастим полотняним конусом, який вказував напрям вітру, стежив за зведенням приміщень складів і невеликих ангарів для аеропланів. Утім, ще й донині жодної літальної машини на летовищі не було. Але Яків не сумнівався – чекати зосталося недовго. Адже не варто забувати, що поряд – за Збручем – інша держава. Літаки ж – чудовий засіб для ведення розвідки.

Яків задумався. А, може, не брехав староста? Може, таки зустрів австрійських шпигунів, які вимушено посадили аероплан поблизу села? Але спокою не давав час пригоди. Зимові польоти досі були практично неможливі. Однак, якщо згадати, то донедавна польоти взагалі вважали дивом… Чому б, до прикладу, тим самим австріякам не вдосконалити свої літальні апарати для перельотів узимку?

Скільки не мудруй, а до істини однаково не докопаєшся. Яків відкинув газету і зосередився на каві. Попереду був довгий і неквапливий день, коли не варто забивати голову непотрібними думками, а краще насолоджуватися чудовою погодою, спокоєм і улюбленим напоєм.

Він пригадав події минулого року, коли містом ширилися чутки про дивакуватого графа Емануеля Малинського, який нібито придбав за грубі гроші, отримані в спадок, у Франції аероплан. Там же він, мовляв, навчився керувати химерною машиною, а тепер збирався підкоряти повітряний простір, улаштувавши кілька перельотів над Волинню та Поділлям [12] Ці події не вигадані. Емануель Малинський справді здійснив кілька успішних перельотів на літаку Farman IV . Над Проскуровом він з’явився 15 вересня 1911 року. . Подейкували, що десь у якійсь газеті навіть було розписано за днями та датами черговість тих перельотів, але ніхто тому особливо не вірив, бо, як виявлялося, ніхто на власні очі тих газет не бачив [13] Ця інформація виходила друком у газеті «Подолянин» у Кам’янці-Подільському. . Усе було звично, як для Проскурова: баєчки переповідали мало не всі (хоч ніхто не відав, звідки у них ноги ростуть) доти, доки ті не перетворилися на потворну незграбу, до якої кожен наступний пліткар додавав щось від себе. Спочатку Малинський із чоловіка став панночкою (вочевидь, з іменем Емануель у проскурівчан асоціювалися лише жінки), а тоді та ненаситна паночка почала літати від міста до міста в пошуках обранця. Незабаром панянка на аероплані зробилася кільканадцятьма літальними машинами, що мчать без жодної зупинки просто навколо світу. Пліткарі відстоювали кожен свою версію, принагідно створювали все нові й нові, але всі сходилися на одному – до Проскурова вся ця катавасія прибуде в середині вересня.

Звісно, що Яків не вірив пащекуванням, але новина про графа-дивака, не спотворена нашаруваннями, його безперечно зацікавила. Знайшлися знайомці, котрі справді тримали в руках те саме число газети, де чорним по білому писалося, що до Проскурова пан Малинський планує прибути п’ятнадцятого вересня. Втім запопадливий автор статті не вказав, та й не міг вказати, де ж саме можна буде спостерігати за знаковою подією та де граф посадить свій диво-апарат. Яків вирішив із раннього ранку п’ятнадцятого стовбичити на даху, аби гарантовано помітити аероплан. Він сподівався, що літальну машину все ж роздивиться, бо на небі не буде хмар, не йтиме дощ абощо. Доля ж розпорядилася по-своєму.

Пізно ввечері чотирнадцятого по Якова на змилених конях пригнав чолов’яга аж із Олешина [14] Село на північному заході від Проскурова. Сьогодні майже впритул прилягає до міста Хмельницького. – треба було терміново їхати до дуже важкої породіллі: жінка народжувала вже майже добу. Яків миттю забув про будь-які плани на завтрашній ранок, про аероплани, дивака-графа та витрішки на даху. Людське життя завжди було для нього найбільшою цінністю, тим паче, коли йшлося про пологи.