Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

Красл заговорив до нього лише трохи згодом, коли вони вийшли на багатолюднішу вулицю, де перед Ганкою з'явився Голан, і стало зрозуміло, що тепер зрадник не втече.

— Хто зволите бути? — Ганка дивився на нього здивовано і статечно. Він навіть бровою повів. — Це, очевидно, якась помилка. Мене звуть не Ганка, — тепер він говорив з ледь помітним німецьким акцентом, що вважалось дуже модним. — Моє прізвище Шмідт. Якщо бажаєте, погляньте документи.

— Дякую, не треба, — начебто випадково налетів на Ганку Голан.

— Кінчай комедію і не здумай кричати. Шой стоїть позад тебе.

— Але дозвольте, панове…

— Ну, звичайно, дозволимо, — додав ззаду Шой і, посміхаючись, узяв Ганку під руку, ніби зустрівши давнього знайомого. Перехожі і не думали зупинятись, такого роду зустрічі після довгої розлуки не дуже цікавлять людей, що поспішають вранці до праці.

— Тобі, напевне, неприємно було б, коли б тут з'явився поліцай.

— Тобі теж ні, — огризнувся Ганка, цього разу вже не прикидаючись.

— Тоді зайдемо навпроти до ресторану, — запропонував Красл, який, здавалось, був найбільш наполоханий, незважаючи на те, що він був єдиний з них, кого не розшукувала поліція. Ганка байдуже знизав плечима, ще раз кинув поглядом навколо себе, наче когось шукаючи, і дозволив відвести себе до ресторану. Тут він замовив собі багатий сніданок — какао, яєчню, масло і варення. Решта троє задовольнились звичайним чаєм. Сиділи вони в куточку, самі на весь зал.

— Ну, й спільників вибрав ти собі, Красле, — почав Ганка сам. — З ними ти далеко зайдеш. Але я тебе попереджав. Отак-то.

— Зачекай, Ганко, не прикидайся, — Голан поклав на стіл свою правицю. Це була міцна рука. Помалу він стиснув її в кулак. — З нами ти далеко зайдеш. Ми пропонуємо тобі спілку.

— У в'язниці? — глузливо запитав Ганка. намазуючи рогалик товстим шаром, масла. — Думаєш, тебе ще довго не знайдуть? Адже дехто в окрузі тебе знає. Як ти виберешся сьогодні з Ліберця?

— Це моя справа.

Красл відчув, що вони ось-ось посваряться, і вирішив втрутитися сам. Цієї хвилини йому хотілось мати що-найхитріший вигляд, розмовляти він намагався як справжній злочинець.

— Послухай, Ганко, ти кілька разів говорив про багатство, яке можна було б здобути. Заради цього багатства ти щоночі лазив до Альбіни. Не знаю, чи й до Павлати ти приходив по нього під час того страйку. Не знаю, і мені це однаково. Але цього разу ти погорів.

— Нічого мені не станеться.

— Думаєш, Риссіг тебе захищатиме за твої гарні очі? Тепер ти вже вийшов з гри. До робітників шлях тобі заказаний, і в Свагові ти не можеш з'явитися. Ти Риссіга знаєш. Він хутенько скине тебе з рахунків. І хтозна, чи не схоче ще позбавитись тебе іншим чином.

— Пан барон тримає слово, — сказав Ганка, але все-таки відклав рогалик і вперше подивився Краслові у вічі. — А що тобі, власне, треба?

— Альбінка мені зараз вірить більше, ніж будь-кому іншому, — хитро почав Красл. — Я можу робити з нею, що схочу. Але я не знаю, чого треба хотіти. — Ганка всміхнувся. — Якщо ти мені розповіси, поділимось. © http://kompas.co.ua

— Що, що?

— Ми беремо тебе до компанії, — сказав прямо Голая. — Від Риссіга ти тепер не чекай жодного крейцера. А з нами ти можеш загребти тисячі.

Ганка кілька разів хапнув повітря, а коли знову заговорив, голос звучав глухо, як від великого хвилювання.

— Ви це серйозно? Після всього, що було в Болеславі?

— Будуть гроші, ми забудемо про твій злочин, і — прощай, монархіє… Поїдемо до Саксонії чи до Америки. Якщо допоможеш нам, усе забудемо.

— Можеш і ти зникнути разом з нами. Ми ж знаємо, що Риссіг не найкращий шеф. До своїх агентів, як і до робітників, він одинаковий, — додав Шой. Ганка або не звернув уваги на образу, або його це не образило, або ж цієї миті він обмірковував нові можливості.

— Я скажу про все Краслові по дорозі. Тут небезпечно. Щохвилини може хтось зайти. З Краслом ми домовимось і про побачення, — він запитливо подивився на Голана. Той дивився Ганці прямо в очі, начебто хотів перевірити його. Певно, і він зараз думав про можливість зради. Чи нема тут якогось лукавства? Він не відводив погляду від Ганкових зіниць, ніби по них хотів прочитати відповідь. Це тривало добру хвилину, і обидва не вимовили й слова.

— Можеш мені вірити, — сказав Ганка, першим не витримавши цієї гри, дуже схожої на дитячу гру в моргалки. — Можете мені вірити, — голос у нього надломився, наче на ознаку того, що він підкоряється Голановому керівництву. — Мені теж недобре було на суді, їй-богу, хлопці. Я й сам радий був би поламати Риссігу всю справу. Але мені вже не було виходу. Справді, хлопці. — Красл подумав, що зараз він говорить щиро. Але Голан на це нічого не відповів. Лише трохи згодом озвався: