Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

— Хоч я й не знаю, про що ви говорите, але якщо це дуже важливо, буде добре, коли ви зачекаєте пана барона, — і він повів його до замка. Але як тільки вони проминули двері, Красл вирвався, наче хлопчак, і побіг сходами до дверей Альбіниної кімнати. Управитель, огрядний і неповороткий, наздогнав учителя, коли той вже прочинив двері.

— Добрий день! — голосно привітався Красл.

Альбіна, зрозуміло, не спала. І барон був не в Ліберці.

Він сидів біля ліжка Альбіни і показував, де вона має підписати якийсь документ. Трохи далі чемно стояв літній поважний пан. Почувши Краснове вітання, барон здивовано підвів голову. Але тільки-но побачив учителя, схопився з місця і простягнув до нього руку.

— Доброго здоров'я! Яка щаслива нагода. Дуже, дуже вчасно ви прийшли. Ми вже цілу годину шкодуємо з Альбінкою, що ви так швидко поїхали. Це ліберецький нотаріус доктор Фуксман. — Ні, ні, звичайно, барон і не думав казати своєму директору, ніби він їде до Ліберця, але наказував, щоб бричка в будь-який час була у вчителевому розпорядженні і взагалі все, що треба.

— Старієте, дорогий Пальм, — барон суворо подивився на свого підлеглого. — Всі мої доручення переплутали. Але ви повинні вибачити йому, — барон посміхнувся вчителеві. — Бачите, стільки турбот, що цьому можна й не дивуватись. Не затримуйтесь, приятелю. — Пальм лише пробелькотів щось у виправдання, потім подивився із зненавистю на вчителя, похилив голову і зник.

— Пан барон хоче купити нашу крамничку, — сказала Альбінка. — А я хотіла б порадитись…

— Не має досвіду, бідненька. Але хто ж буде за неї турбуватися про її будиночок, коли вона поїде до ліцею в Броді? А я пропоную їй таку ціну, що й власній матері не міг би дати. Триста гульденів. Ось доктор Фуксман також радить вам, панночко, продати його. Стільки грошей за цю стару будівлю вам ніхто не дасть. А я роблю це лише заради вас і заради того нещастя, що спіткало вас. Адже не можете ви «їхати голою на навчання. Мати моя завезе вас у Ліберці до кравчихи, не можна вам ходити в обносках чи то в дарованих речах, ви мусите бути справжньою панночкою. Пам'яттю вашого батька присягаюсь, що сам про це подбаю. Підпишіть отут, — він ткнув пальцем десь унизу аркуша. Вчитель уважніше подивився на документ. Це була угода про купівлю.

— Але я хотіла б порадитися… — Альбіна знов подивилась на Красла.

— Ну, ви ж бачите, пан учитель теж згоден, — поспішив запевнити Риссіг, навіть не глянувши на Красла.

— Зовсім ні. Аж ніяк не згоден…

— Was? [4] Що? (нім.) — запитав Фуксман, який розумів тільки німецьку, а до того ще й недочував. Рисоіг швидко перекладав йому.

— Er stimmt nicht! [5] Він не погоджується (нім.)

— Warum? Drei Hundert? [6] Чому? Три сотні? (нім.)

— Триста гульденів? — повторив за ним барон.

Красл не здатний був слова вимовити, тільки крутив головою. Він весь аж трусився. Від люті аж почервонів. Правду-таки Ганка казав. Хочуть купити крамницю і розібрати її цеглина по цеглині, щоб знайти таємничого Будду. Ось вони, убивці Павлати і отруйники цієї дівчини. Він ладний був кинутись на Риссіга або заплювати йому очі. Але барон був надто кремезний і тримав себе надто по-світському.

— Не розумію, чому ви не згодні, справді, не розумію. Дівчина хвора, ні про що не може турбуватись. І грошей нема в неї жодного гульдена.

— Вона закохалася тут, — Красл випалив перше, що спало на думку. — Мусить зачекати свого хлопця.

— Ви маєте на увазі Голана? Радите їй, щоб вона пішла за бунтівника і злочинця?

— Альбінко, ти любиш його? — Дівчина кивнула головою, в очах — сльози.

— Але пані Риссіг до мене страшенно добра…

— Кого ж ти більше любиш — Ярека чи пані Риссіг?

Це було вже занадто для барона. І він підвищив голос:

— Хочеш вчитися у Броді, стати панночкою, а потім вийти заміж за пражанина, може, навіть до Відня поїхати, чи хочеш залишитись тут і продавати цикорій для тутешніх голодранців? Хочеш торгуватися тут з людьми за гріш чи піти за багача?

— Was? — знову голосно запитав доктор Фуксман. — Was? Ich verstehe nicht [7] Що? Я не розумію. (нім.) . — Цього разу на нього ніхто вже не звертав уваги. Він стояв у кутку, в руках — службові папери і печатка, наполоханий більше, ніж Альбінка.

— Ти мусиш вирішити, Альбінко, — сказав учитель, вклавши в ці слова всю ніжність, на яку він був здатний. — Залишитися вдома, чекати на свою любов, жити дружно з сусідами чи піти в світ, де, може, ніколи не зустрінеш справжнього кохання?