Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з чеської В. Г. Гримича

Переклад зроблено за виданням: Josef Nesvadba, Pripad Zlateho Buddhy. Nase vojsko, Praha, 1960.

Приїхав я до Свагова на якихось півроку. Влаштовуватись тут назавжди не збирався, думав, що такий недовгий час мине непомітно. Але вже за місяць я перечитав усі книжки в заводській бібліотеці, а ще через два тижні почав писати розпачливі листи своїм друзям до Праги. Не знав, що робити з вільним часом. Знайомих у мене тут не було нікого, про якусь компанію і думати не доводилось. На весь Свагов був один-єдиний старомодний ресторан з кімнатами для приїжджих при ньому, і більше, крім фабрики, звичайно, нічого. Фабрика ця, певна річ, теж не нова, адже про неї згадують усі підручники з історії. Сваговська фабрика наприкінці минулого століття прославилась відомим кривавим страйком, під час якого чи не вперше в Чехії пролунали залпи, спрямовані проти робітників. До цього часу я ніколи не цікавився історією робітничого руху, бо за своїм фахом дуже далекий від цього, а тут знічев'я почав розшукувати документи і згадки про той період, який, виявляється, ще й досі майже зовсім не вивчено. Так мені пощастило відкрити тепер уже загальновідому таємницю Золотого Будди. Запис історії Золотого Будди я знайшов у місцевому Будинку піонерів. Колись цей будинок називався Риссігсбург. Побудований він був за наказом Риссіга впритул з його фабрикою, мабуть, для того, щоб спостерігати звідти за фабричними цехами й робітниками. Це була зменшена копія готичного замка. Тепер тут господарюють піонери. Вони заволоділи усіма приміщеннями, не забувши навіть про вогкий, затхлий льох. У цьому льосі я натрапив на оковану скриню, яку директор фабрики дозволив мені одкрити, лише діставши дозвіл міністерства. На загальний подив, виявилось, що ця скриня містила в собі цілком сучасний вогнетривкий сейф. Шифру, за допомогою якого можна було б відкрити його, ніхто не знав, а тому довелося вдатися до прийомів, якими користуються зломщики. У сейфі не було ні золота, ні діамантів, як багато хто думав, не зберігались там і виробничі інструкції або секретні рецепти виготовлення найвишуканіших тканин. Були там лише записки чеського вчителя Красла з міста Млада Болеслава — історія Золотого Будди. Того ж вечора ми прочитали її від першої до останньої сторінки. Я, директор і представник міністерства, який потім забрав її з собою. Отже, мені не лишається нічого, як розповісти її по пам'яті, з тими доповненнями, які мені згодом пощастило внести до записок Красла.

Красл народився у Свагові, але батьки його незабаром померли, і він потрапив до сирітського притулку в Залізному Броді. Оскільки він був здібним хлопчиком, його направили до вчительського інституту в Празі. Тут він познайомився з кількома провідними чеськими політиками, насамперед з доктором X., який тоді саме видавав журнал для робітників, займався соціальними проблемами, пропагував робітничі споживчі товариства і підшукував спільників на периферії. Красл згодом досить довго діяв як довірена особа доктора на Младоболеславщині. Ставились до нього скрізь дуже тепло. Можна було подумати, що вчитель тільки-но зійшов з сторінок роману К. В. Райса «Забуті патріоти», він співав у хорі, дбав про школу, допомагав порадами сусідам, деколи влаштовував екскурсії до Праги, як-от зовсім недавно на закладини Національного театру тощо. Кожного разу в таких випадках він зустрічався з доктором X., який давав йому нові вказівки. Якось Красла викликали до Праги надзвичайно спішно, телеграфом. Він змушений був потурбуватись про те, щоб хтось підмінив його на цей час у школі, треба було позичити гроші на дорогу, бо платня вчителеві за тих часів була далеко не королівською.

Цей несподіваний виклик його дещо бентежив. Адже досі він власне лише популяризував між людей ідеї свого празького патрона, до того ж не дуже успішно. Телеграмою ніколи і ніхто його ще не викликав, настільки важною персоною Красл не був. Отак він потроху і старівся на своїй службі, стукнуло йому вже сорок. Від запрошень покуштувати свіжинки, на яку не скупились батьки школярів, заколовши кабанчика, він розтовстів. Якось забув і одружитись. А втім, і вигідним женихом його ніяк не можна було вважати. З дому прибутків не мав, адже батьків своїх ледь пам'ятав, а за роки служби нічого не відклав, головним чином через своє м'яке серце, що наказувало йому ділитися з кожним бідняком і потерпілим.