Йозеф Несвадба: Таємниця Золотого Будди

— Йдеться про таємну місію, — повідомив йому доктор X. у своєму кабінеті на Сміхові [1] Сміхов — район Праги. . — Ви ж, здається, народились у Свагові?

— Звичайно.

— А чули ви про недавнє кровопролиття на фабриці Риссіга?

— Чув. Шкода, робітники, на мою думку, могли діяти розумніше.

— Я теж такої думки, — доктор X. ходив по кімнаті, заклавши пальці за жилетку і виставивши, наче напоказ, масивний золотий годинник з ланцюжком, який він носив під піджаком. — Так, це була гідна жалю необачність, тим більше, що при цьому було вбито одного з наших найближчих співробітників у тих краях — Павлату. Знаєте?

Красл не пам'ятав такого.

— Вельми дивний випадок. Справа в тому, що Павлата не брав участі у демонстрації робітників, він залишився вдома за своїм робочим столом. І тут його знайшла сліпа куля.

— Невже? — ввічливо запитав учитель. Не було в цьому питанні ніякої недовіри, скоріше подив.

— Ну, звичайно, щодо цього я взагалі не маю жодного сумніву. Адже все це було встановлено слідством і медичною експертизою. Отже, вас я посилаю туди не в ролі якогось детектива. Просто ми хочемо поставити Павлаті пам'ятник. Він заслужив його. Адже Павлата співробітничав з нами, так би мовити, від самої грудневої конституції. Засновував скрізь в околицях Сватова наші товариства — «Вулики», подавав щедру грошову підтримку нашій справі. Він був один з тих, хто міг би працювати у фаланстерах… [2] Фаланстер — тип будинку, який французький соціаліст-утопіст Фур'є (1772–1837) в своїх планах проектував для розселення общини. — І доктор X. почав говорити про Фур'є, який був його улюбленцем, про райські часи, що колись настануть, і за яких кожен житиме в розкошах, замість морської води будуть океани солодкого сиропу, а левів розводитимуть, наче свійських тварин.

— Звичайно, мені не хотілося б, — вів він далі, — щоб говорили, ніби ми якісь змовники, що споруджують йому пам'ятник за сумнівні заслуги. Зовсім ні. Щоб не викликати підозри, ми й вирішили, що ви поїдете до Свагова подивитись на свою рідну оселю, побачитися із своїми ровесниками…

— Але, на жаль, я вже нікого там не пам'ятаю, — знову, ще ввічливіше, перебив його Красл.

— Це не має значення, чоловіче, це не має значення. Адже в документах у вас все-таки є посилання на сваговську прописку. Отже, якби ви щось такого зробили, по етапу вас відправлять саме до Свагова, чи не так? — розсміявся доктор. Красл, з його черевцем, у своєму сільському, поганенько скроєному костюмі, і справді не схожий був на якогось бунтівника, котрого треба було б відсилати етапом. — Поїдете туди наче на прогулянку і одночасно навідаєте Павлатову дочку. Вона, сердешна, тепер сирітка. Разом з нею і подбаєте, щоб Павлатові було споруджено гідний його пам'ятник. Відповідне рішення ми схвалили на своєму засіданні, і ви одержите потрібну для цього суму. Без квитанції, друже, оскільки ми йому віримо… — Доктор X. полюбляв іноді звертатись до свого співрозмовника у третій особі. — Ми йому довіряємо, а, крім того, небажано, щоб про цю справу що-небудь згадувалося в документах. Все-таки Павлата загинув як жертва робітничих заворушень, хоча й сидів удома, в кріслі. Отже, не хотілося б дратувати власті. Я чув, що заборонено ставити пам'ятник над братською могилою жертвам цієї трагедії. Власті все ще здорово перелякані, а в селищі ще й досі, кажуть, стоїть до сотні війська. Власне, ви їдете на фронт.

— Це мене не лякає. Я вже там був.

— Коли?

— Градец знаєте? Мене навіть легко поранило під Садовою, п'ять років тому.

— А, ну це інша справа, — мовив доктор X. і виклав гроші на стіл. — Це зовсім інша справа. Крім того, ми влаштували вам відпустку. Шкільне начальство повідомимо, що ви захворіли і потрапили в госпіталь францисканців. А втім, думаю, що ви швидко повернетесь, найпізніше за тиждень. І нікому навіть півслова. Хіба що тамтешньому вчителеві, який, може, зміг би для нас замінити Павлату. Ну й дочці, звичайно. Там самі побачите. А якщо хто-небудь питатиме, то сьогодні ми з вами обговорювали звернення до робітників Сміхова. Зрозуміло? Відозву. Вони вирішили оголосити страйк з приводу цього сваговського розстрілу. Блазні. Дратувати владу зараз, коли кожен боїться заворушень після тих паризьких подій. Чули, як там повернули революцію? Або фабрикантів дратувати під час кризи! Та вони зараз же викинуть кожного. Ці люди розуму не мають. А нам потрібен розум. — Доктор X. так стукнув себе по лобі, аж пенсне підстрибнуло в нього на носі. — Усім нам. І вам також, друже. Ви не повинні завдати нам жодних прикрощів. Отже, щасливої дороги. І вийдіть краще через чорний хід, будь ласка.