Юрій Камаєв - Стовп самодержавства, або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

– І куди?

– Та бозна, – тільки знизав плечима портьє.

– А коли?

– Та з годину тому.

Вибіг я з готелю і до візників, що неподалік стояли. Ті завжди знають, куди їх товариші поїхали.

– Хлопці, а тут виходив пан з валізкою, такий високий, у білому костюмі та солом’яному капелюсі. Куди поїхав? – гривеник даю. Одразу розповіли, що до Гурзуфа.

– Ну хіба не дивно! І мені туди ж потрібно!

Поїхали. Візник-татарин балакав по-нашому поганенько, але охоче. Розповідав про палаци, повз яких ми проїздили, скаржився на дороги, постраждалі від чергового землетрусу, і на бандитів, яких останніми часами тут розвелося багато. Грабують відпочивальників і тікають у гори. Поліція нічого вдіяти не може, а люди балакають, що потім на жонах поліцейських викрадені коштовності бачили. Такі ось дива. А минулого тижня напали якісь зарізяки у масках на відомого сибірського лісопромисловця Кардашова, що їхав у свою дачу в Ореанді. Кардашов у тайзі виріс, всяке бачив і просто так здаватися не збирався, тим більш, що озброєний був. Почав відстрілюватися, та не його щастя було. Сам загинув, ще й візника бандити застрелили.

– Кисмет… – зітхає візник. Це доля по-їхньому, по-татарськи.

Від тих розмов я аж перевірив, чи на місці мій браунінг. Бо це ж зовсім ганьба буде, коли якийсь розбійник службову зброю у мене відніме. Опісля такого, хоч у зашморг лізь.

Але про зашморг тут не думалося. Бо ж курорт. Повітря тут чисте, бабки літають. Дихається легко і глицею гарячою пахне, бо ж ліси довкола соснові. У лісовій тіні й спека не так дошкуляє.

Попросив я візника зупинити, коли побачить свого знайомого, і запитати, куди відвіз він пана з готелю. Десь на півдорозі я вже знав, що відвезли Гусєва до будинку Ришельє, як мені пояснили – найрозкішнішого у Гурзуфі. Туди і я подався. Розплатився з візником, почав шукати Гусєва, але марно. Сонце пекло немилосердно, хотілося спати, і я вирішив випити міцного чаю, як звик ще за часів служби у Туркестані.

Здається, наче у спеку краще б холодненького чогось випити, квасу чи кисляку з льоху. Але то в наших краях краще. А на півдні тільки чаєм гарячим від спеки і рятуються. Тому зайшов я у невеличку татарську чайхану, замовив чайничок чаю, сам все дивився на вулицю, щоб Гусєва не пропустити, коли почув знайомий сміх і аж сам посміхнувся. Ти ба! Кому щастить, у того і бичок народить! Знайшлася моя згуба.

Ніби і уваги не звернув, дочекався чаю, зробив кілька ковтків, а потім вже почав роздивлятися потроху навколо, що і як. Побачив, що Гусєв сидить в окремій кімнаті й балакає з кількома татарами. Їхньою мовою балакає. Торгуються вони чи що, принаймні сперечаються. Потягував я свій чай і прислухався. Наче якісь знайомі мені по Туркестану слова чулися, але зрозуміти, про що балакали, не міг. Але от точно торгувалися за щось, довго і запально, як люблять на Сході. І ображалися, і руку до серця прикладали, і виходили, вистава ціла, аж поки не вдарили по руках. Значить, домовилися… Про що?

Он вже понесли у кімнату баранця молоденького та плов у казані. Святкувати угоду збираються. Я допив свій чай, Гусєв із татарами ще їли та балакали. Я, щоб не викликати зайвих підозр, розрахувався і вийшов із чайхани. Гусєв закінчив свої справи десь за годину і подався на пляж. Це таке місце, де люди купаються. Але не так купаються, як ось у селі, коли пішов із поля, пірнув у річечку, прохолонув і далі до праці. На морі довго купаються, бо у нероб різних часу багато на всілякі задоволення. Буває, що і цілий день панство на тому пляжі валяється, наче свині в пилюці. Книжки читають, пасьянси розкладають, час від часу і купатися ходять до моря у спеціальних костюмах для купання. Їй-богу! Воно ж голяка на публіці ніяк не можна, тому для таких оказій вони спеціальні костюми мають, щоб у воду заходити. А ще он деякі на пляжі не в тіні сидять, а на сонце випираються. Засмагають. Це зараз у панів мода така дурна. Дурна, бо де це бачено, щоб людина по добрій волі на сонце лізла? Нехай селянин, йому в полі треба працювати, яка б спека не була. Засмагне, наче чайник трактирний. Але ж панам лізти на сонце потреби немає, то вони через моду ту дурну лізуть під сонце. І в результаті виглядають, наче мужики якісь. Бо ж панський привілей білим бути, кров з молоком, а не засмаглим, наче циган.

Он і Гусєв той, недарма, бунтівник, одяг верхній скинув і давай на сонці стояти. Потім до моря пішов. Пірнув у хвилі й поплив. Так, як пани плавають, у нас мужики в селі по-іншому. Далеко поплив. Я підійшов до стільця плетеного, де речі, Гусєва лежали. Поволі озирнувся. Народу на пляжі багато, ніхто на мене і не дивиться. У кишеню заліз, дістав аркуш, який бунтівник із собою від татар узяв. А там список цілий, зброї. Револьвери, набої, вибухівка, навіть гвинтівки! А це ще їм навіщо?