Владислав Ивченко - Найкращий сищик та падіння імперії. 1917

– Як відбуваються заготівлі?

– Або під приводом евакуації, це якщо на прифронтових територіях, або під приводом переселення. Тут доводилося обіцяти багато землі, підйомні гроші, а також звільнення від призову. Люди охоче погоджувалися, ми вантажили їх у ешелони разом зі всім майном та худобою і відправляли сюди. Худобу переробляли окремо, майно частково продавали, але здебільшого палили. Щоб на місцях переселення не виникало питань, населення там залякувала поліція. Коли хтось починав виявляти наполегливість і намагався дізнатися, де ж поділися родичі, його теж відправляли на переробку.

– Звідки у Фабрики гроші на все?

– По-перше, ми добре заробляємо самі. Наша продукція має великий попит, у нас дуже ефективне виробництво. Двічі на тиждень ми відправляємо до Петрограда та Москви вагони-холодильники з нашою продукцією. Наші споживачі дуже задоволені. По-друге, ми ж входимо до Міністерства двору і маємо велике державне замовлення на постачання лю-крові. Наше фінансування входить до першочергових потреб двору і задовольняється першочергово. У нас два дуже надійних джерела фінансування, які дозволяють упевнено дивитися у майбутнє.

– І государ знає, з чого ви виробляєте свою продукцію?

– Звісно ж! Він був у нас на фабриці тричі, оцінив розвиток виробничого процесу, те, що тепер забій сировини відбувається дуже гуманно, майже без заподіяння болю. Це дозволяє домогтися високих смакових якостей. Ну, і треба пам’ятати, що від часів Петра Великого кожен російський государ перед тим, як стати імператором, приймає купіль із нашої лю-крові, яку потім випивають учасники урочистої церемонії зведення на трон. Теперішній государ імператор – не виняток. Він купався в нашій лю-крові і завжди тримає при собі її запас.

– А що Синод?

– У нього є квота на постачання нашої лю-крові. Вважається, що для Руської церкви дуже важливо регулярно вживати малоросійську кров, але я думаю, ще це якийсь попівський забобон. Ми проводили дослідження і не виявили жодних відмінностей малоросійської крові від крові інших народів. Тим не менше, від нас вимагають саме такої лю-крові, яку ми виробляємо, тобто з малоросійської сировини. Ми йдемо назустріч нашим споживачам.

– Десь чув про людську кров та Священний Синод, – згадав я.

– О, здогадуюся, де саме. Близько року тому австріяки випустили великим накладом фальшиві пригоди відомого сищика Івана Карповича Підіпригори, у яких він дізнавався про те, що начебто Священний Синод причащається людською кров’ю. Звісно, що це маячня, бридкі вигадки цісарських поплічників.

– Може, вони щось знають про Фабрику?

– Ні, не знали нічого, в австрійському описі все виглядало вкрай примітивно, одразу було зрозуміло, що їм нічого не відомо про наше прогресивне виробництво, – запевнив директор.

– Але хтось із робітників колись може розповісти про неї.

– Допоки людина працює в нас, вона мовчатиме, щоб не втратити житло і хорошу платню. Коли ж звільняється, то ми стежимо за тим, щоб вона не виїхала далеко. Правило таке: або ти працюєш на фабриці, або ти неживий. Іншого варіанта немає. Так само й зі сторонніми фахівцями, яких ми іноді запрошуємо. Вони допомагають нам, а потім трагічно гинуть, як ось трапилося нещодавно з одним московським інженером. Потрапити на Фабрику шпигуну неможливо, про нас ніхто не знає, – усміхнувся директор. – Ну, окрім вас. Хто ви, яка ваша мета? Навіщо ви розпитуєте про Фабрику? Невже ви не розумієте, що вас шукатимуть і знищать?

– Розумію. Але мені просто цікаво.

– Ви один із прихильників Столипіна? – несподівано спитав директор.

– Чому ви так вважаєте?

– Покійний був нашим ворогом, хотів забрати в нас державне фінансування, стверджував, що наша Фабрика паплюжить репутацію Російської імперії. Я запросив його до нас на підприємство, щоб він на власні очі побачив, що ми найкращі у всій країні й так якісно та ефективно, як тут, не працюють ніде! А він, замість того, щоб захопитися досконалістю нашого виробничого процесу, почав розповідати про дітовбивства. Хоч ми пояснювали йому, що до нас прибуває вже сировина, не люди, не чоловіки, жінки чи діти, а туші лю-сировини! Але він не зміг, скоріше, не схотів цього зрозуміти. Він домагався від государя нашого закриття. На щастя, проти виступили патріоти нашого Отєчества, які змогли захистити нас, а потім сталися ті події у Києві, Столипін загинув. Більше ніхто не намагався знищити Фабрику, але ось з’явилися ви. Навіщо?