Ирина Потанина - Бунт моїх колишніх

— Так, але тільки на один день. Отримав замовлення й поринув у розслідувати цієї справи з головою. Насправді Артем знав дуже мало. Його знань було достатньо лише для того, щоб знешкодити його друзів. Я обіцяв цього не робити. Крім того, мене не цікавили пацани-виконавці. Мені потрібен був Робін. А доступу до Робіна Артем не мав. Тоді я вирішив серйозно трусонути Шурика, чи Метра, як називали його хлопці. І що ти думаєш? Виявилося, що Метра вже й духу нема. Тепер доводилося шукати і його.

— Стривай, — знову перебила я, — ти хочеш сказати, що цей негідник Артем, який навмисне залишив покаліченою нашу стелю, не зашпаровував дірки між квартирами для того, щоб…

— Так. Щоб я міг слухати його переговори. Сусідові набридло переказувати їх мені, ось він і скористався такою вдалою для безпечного шпигування обставиною… Не дивися на мене так! Я вилаяв його, коли дізнався. До речі, саме тоді я й мав необережність сказати йому, що ти — наша людина.

— Слухай-но, а чому ти не розповів мені про те, що сусід намагався пограбувати банк?

— Так і знав, що ти до цього причепишся… Розумієш, Артем тоді так налякався власного вчинку, що прибіг до мене та все розповів і навіть не помітив, що на кухні в цей час сидів Шурик. Ми вирішили, що в справу й без тебе втаємничено забагато люду… Крім того, не забувай, Тимко ж намагався пограбувати твою маму… Я вирішив, що тобі не варто гострити зайвого зуба на сусіда.

— Господи, як тобі не сором?! Якої ти, виявляється, поганої думки про мене…

— Не час для дорікань, ти згодна? Давай посваримося пізніше, гаразд? Отож, про сусіда…

Як з'ясувалося, Тимко робив мені стільки послуг, бо вважав, що я дію заодно з Георгієм. Трохи згодом, коли ми перемовилися з сусідом про це, з'ясувалось, що він і не припускав наявності в мене власного плану. Усе, аж до моєї згадки про якусь кішку того дня, коли Тимко, щоправда, без жодного успіху, намагався ввести в них із Жориком пароль «Чорна кішка», вказувало, що я працюю разом із Георгієм. Коли сусід помітив, що за ним стежать, вирішив більше не ризикувати, зустрічаючись із Жориком. Ось чому він просив мене переказати, що хвіст позбавляє його можливості діяти. Моє бажання ввійти в банду Артем сприйняв як наказ Георгія.

— Давай усе по порядку, — благала я, знову остаточно заплутана.

— Я почав розслідування…

Виходило щось немислиме. Виявляється, саме Жорик накинувся на мамину знайому операціоністку з розпитуваннями про Ожигова. Через нього Равлик відмовився відповідати взагалі на будь-які запитання. Причому Георгій вважав, що його методи, найголовнішою метою котрих був ефект несподіванки, обов'язково спрацювали б, коли б я не зачепила в розмові з операціоніскою цієї теми.

— Навіщо взагалі тобі знадобився Ожигов? — я ніяк не могла вгамувати свого обурення.

— Щоб знайти злочинця, просто необхідно багато чого з'ясувати про жертву. Робін, як стверджував Артем, ретельно копирсався в минулому та сьогоденні людини, перш ніж записати її у свої жертви. Виходить, хтось із оточення цих жертв повинен був співпрацювати з Робіним.

— Ось чому ти запитував у мене про губну помаду! — раптом згадала я, — ти стежив за хатньою робітницею Ожигова.

— Так, — Жорик навіть розгубився від глибини моїх знань, — а звідки ти й це знаєш?

— Робота така, — посміхнулась я. «Як же мало потрібно людині для значного покращення настрою! Усвідомлення, що вона — не абищо, та й по всьому. Що вона дещо може, дещо знає, дещо розуміє. На почуття власної значущості, по-моєму, хворіє переважна частини людства, вважаючи саме це почуття головним компонентом щастя. У мене, принаймні, саме так», — подумала я і знову засмутилась, цього разу від усвідомлення того, що моя внутрішня конструкція аж надто примітивна.

— Але з'ясувалося, що ця лінія веде в глухий кут, — як завше, не зважаючи на мої глибокі та щиросердні переживання, провадив Жорик. — Нічого Робін не досліджував. Просто дізнавався, хто має дорогі авто й проголошував цього «когось» ворогом народу та Дітей Дєточкіна.

— Може, він боровся проти дрібнобуржуазної психології в нашій країні, — навіщось я кинулася захищати Робіна. — Зверни увагу, всі викрадені ним авто — іномарки. Може, він проводив акцію на підтримку вітчизняного виробника, — мене саму розсмішила така теорія, — кричав іномаркам: «Янкі! Гоу хоум!» І віднімав їх у власників, щоб ті привчалися купувати вітчизняне.

— Як добре, що він тебе не чує! — посміхнувся Шурик. — Ідея б йому напевно сподобалась…