Ирина Потанина - Бунт моїх колишніх

— Скажи, якщо я ознайомлюся з листом, то зможу второпати нарешті, в чому ти мене зараз намагаєшся обвинуватити?

— Зможеш, — я, звичайно, сумнівалася в розумових здібностях Жорика, але не настільки, — звісно, зможеш! Негайно вирушай до інтернет-кафе…

Оце вже не сподівалася, що мій викривальний лист придасться в такій специфічній справі. Зараз це був таки єдиний спосіб пояснити Жорикові бодай щось.

— Вчинимо інакше, — Георгій, видно, не надто хотів відлучатися, — ти зараз пригадаєш усе, що там написано, та почнеш мені розповідати. По порядку, спокійно, без емоцій. Просто перекажеш листа, домовились?

Я погодилась, і ми, звичайно, перебиваючи одне одного та обурюючись, знову вдалися до спроб пояснити останні події. Щойно розмова заходила в глухий кут, згадували про установку, з якої починали, і я знову напам'ять цитувала свого листа. Метод виявився досить дієвим. Невдовзі ми вже багато чого з'ясували.

Отже, Георгій із самого початку розслідував справу про викрадення авто.

— Шурик, коли зрозумів, що настав час перешкодити втіленню нерозважливих планів Робіна, прийшов до мене. Він нічого конкретного не говорив. Усе натякав на щось. Просив поради. Я запропонував йому або розповісти все, як є, або йти під три чорти, — розповідав мені Георгій, не випускаючи моєї руки, затиснутої в його долонях. — Шурик обрав друге. Я так часто бачив їх удвох із Тимком, що не складно було здогадатися про причетність Артема до справи. На сусіда, на щастя, мав чим надавити. Колись цей ненормальний намагався пограбувати банк, отут я зрозуміла, про який шантаж торочив Тимко. Виявляється, він працював на Робіна з доброї волі, а ось на Георгія — з примусу. — Крім того, сусіда довелося трішки заморочити психологічним тиском. Спочатку я сказав Артемові, що Шурик у всьому зізнався. Потім, коли сусід уже дещо розповів, я пояснив, що Метр мовчав, як риба об лід, і що він, Тимко, щойно зрадив товаришів.

— Благаю, не вбивай мене подробицями своїх методів! — не витримала я. — Мені потім довго доводиться переконувати себе, що насправді ти гарна людина. Отже, ти залякав дитину та обманом примусив стати твоїм інформатором.

— Не зовсім так. Пізніше Артем, як мені здалося, відчув, що робить корисну справу. По суті, якби Тимко не допоміг мені, усіх їх найближчим часом посадили б. Робін зовсім знахабнів і якийсь єдиний крок залишався його людям до зустрічі з міліцією.

— Виходить, Артем врятував друзів від в’язниці, - скінчила я Жорикову думку.

— Саме так. І врешті-решт він уже сам зрозумів, що робить, та працював на мене не на страх, а на совість.

— Не ухиляйся від основної теми, — попросила я.

— Коли я зрозумів, наскільки міцно в справі зав'яз твій колишній чоловік…

— Який?

— Розвела тут гарем! Нащадки випустять багатотомну енциклопедію: «Чоловіки Катерини Кроль» з алфавітним покажчиком і стислими повідомленнями про кожного… Про Робіна я тоді ще не знав. Отож, я вирішив, що тобі про цю справу знати протипоказано. Твоя тонка вразлива вреднючість не витримала б. Погодься, ти не змогла б грати проти Шурика!

Незважаючи на нову образу, я не могла не визнати його правоту.

— І цього ще замало. — Шурик, який частково зізнався мені в своїй причетності до справ Дітей Дєточкіна, напевно став би тепер обережнішим і почав відверто мене уникати.

— Навіщо ж тоді він тобі все розповів?

— Я хотів отримати пораду, — похмуро озвався Шурик, — несподівано виникаючи в дверях. — А цей недолюдок зажадав від мене цілковитої відвертості. Тоді я ще не був готовий відкривати чиїсь імена. Тож я віддав перевагу власним методам. Жорик правий. Якби він не виїхав, я б розповів хлопцям про свій прокол. Можливо, через своїх знайомих у міліції Робін би постарався нейтралізувати Георгія.

— Тому я й визнав за необхідне імітувати власний від'їзд, — закінчив Георгій.

— Своєю брутальністю ти, як завжди, розполохав людей! Якби нічого не вимагав від Шурика… — мене тішила можливість підкреслити Георгієві промашки.

— Далі було ще веселіше, — він і не збирався зважати на мої слова. — Хочеш бути щасливим — будь ним, — (мене це по-справжньому вразило: раніше й не підозрювала в Жорикові такої начитаності, принаймні, цитат із класиків аж ніяк не очікувала). — Я вирішив сам створити собі робоче місце. Знаючи, хто зможе добре заплатити за збереження авто, а також маючи від Артема відомості про майбутні жертви, я пішов на переговори з нашим співаком.

— Виходить, ти справді поїхав? — я відчула полегшення. Той факт, що Жорик бодай у дрібниці не обманював мене, трохи втішав.