Ирина Потанина - Бунт моїх колишніх

— Виходить, хтось вирішить поставити експеримент на ньому. У будь-якому разі без пригод наш Робін не залишиться. На щастя, ми до цього вже ніяк не будемо причетні, — всупереч сказаному, голос Шурика звучав якось нерадісно.

По тому другий колишній подався до Георгія.

Тепер він орудував у гаражі, з дозволу Жорика знищуючи всі докази, які могли б вказати на особу котрогось із викрадачів. Хвалити Бога, Георгій, як і ми з Шуриком, не хотів віддавати нерозумних Дітей Дєточкіна під суд.

— Насамперед хочу попросити вас, дами та добродії, — дуже серйозно звернувся до нас Георгій перш ніж узятися до гаража, — поблажливо поставитись до Артема та його друзів. Мій сусід, безумовно, буде покараний, але іншими методами, не тими, котрі може запропонувати йому держава.

Схоже, Жорик вважав Робіна єдиним винуватцем усіх останніх подій. Ми, звичайно, не надто переконували колишнього опера в протилежному.

— Ану зажди, — знову заговорив Жорик, відволікаючи мене від прокручування в голові подій останніх хвилин, — то невже ж таки бестія з кісками — це ти?

Я навіть не встигла образитися, перш ніж Жорик вдався до пояснень.

— Це ти довела банківську операціоністку до такого стану, що вона не схотіла розмовляти зі мною про Ожигова?

— Я?! — невиразний здогад промайнув у мене. — Стривай, а ти намагався розмовляти з нею про Ожигова? Коли?

— Відразу після твоєї розмови з нею. Я зайшов до банку, мені сказали, що операціоністка та панянка з кісками сидять у найближчому кафе. Я побачив вас здалека, вибрав хвилину, коли ти відійдеш… Господи, як же я не впізнав тебе? Навіщо ти так замаскувалася?

— Від Кішки намагалася сховатись, — мусила зізнатись я. — Але ж, — я буквально фізично відчувала, як потроху божеволію. Якісь фрагменти неспокійно переверталися в моїй голові, чіплялися за сусідні та позбавляли мене можливості зосередитись, — але ж виходить, що ти і Хтось — це одна особа? — нарешті вирвалося з мене.

— Ще раз? — не зрозумів Жорик.

Подальша розмова складалася з суцільних докорів, які переривалися вибухами божевільного реготу.

— І тобі не сором?! Я, можна сказати, життям ризикувала, від тебе рятуючись!!! Я з балкона могла впасти! Носик у чайника через тебе відбився! Та ти хоча б уявляєш, до якого стану мене довів? — кричала я цілковито спантеличеному Георгію.

— Ти можеш пояснити більш-менш зрозуміло? — він і досі наївно сподівався на благополучне розв'язання конфлікту.

— Я думала що ти останній негідник. Може, навіть убивця! — його очі так виразно покруглішали, що я зрозуміла: таких пояснень цьому телепневі замало. — Ні, — довелося здатися, — нічого пояснити зараз не зможу. — Однак я знову відчула, як у мені закипає гнів. — І до всього, ти не заслуговуєш на жодні пояснення! Хай тобі просто буде соромно!

Чергова моя істерика спіткнулася об телефонний дзвінок. Жорикові телефонувала Настуся.

«П’ята ранку, Господи! — миттєво промайнуло в думках. — Але ж таки ранок. І не причепишся».

— Секундочку, — Жорик прикрив трубку рукою і запитливо глянув на мене. — Сестриця, я так розумію, диктує мені координати поштової скриньки, які ти просила повідомити… Це до чого?

— Та до того, що коли Хтось… Точніше, якщо ти мене вб'єш, у листі про це буде написано. Ти прочитаєш і не мститимешся безвинним, — як на мене, цілком зрозуміло пояснила я.

«Як можна жити разом, якщо ми настільки одне одного не розуміємо!?» — тут-таки поцікавилась у самої себе.

— Вікторії ще не дзвонила? От і не дзвони, усе вже в нормі, — повідомила я Настусі, віднімаючи в Жорика слухавку.

— Якщо в нормі, то виконуй обіцянку, — радісно закричала Сестриця. — Я так хвилювалася, — з маминою інтонацією додала вона.

— Не переживай, — пом'якшала я, розуміючи, що тільки страшенне занепокоєння могло змусити Сестрицю скочити з ліжка о такій ранній порі, та ще й під час канікул, — зі мною все гаразд… Дякую за турботу.

— Та не те! — заволала Сестриця, лютуючи, що її неправильно розуміють. «Ет, і як вона житиме з такою вдачею?» — тяжко зітхнула я, і лише по тому до мене дійшло, що дві хвилини тому й сама поводилась, як Настуся. — Я не за тебе хвилювалася! Що з тобою станеться? Я за себе хвилювалася. Точніше, за те, що ти мені не розповіси нічого, і я вмру від цікавості. Ну, розповідай!

— Поки розповідати нема чого. Самій багато дечого з'ясувати потрібно.

Мене змусили заприсягтися, що найближчими днями я приїду та все розповім, і Настуся поклала трубку та пішла спати далі.