Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- А, ну добре! - і братик уже остаточно заснув. Я аж перехрестилася подумки і Богові подякувала, що нарешті хлопець відпочине.

І одразу ж у двері постукали!

- Маріє, твій брат у вас? - ввалилася до хати баба Софа.

- Тс-с-с! У нас. Спить. Заїздили сьогодні хлопця.

- Та я ж із дуже важливою справою! Може, розбудиш? Він, усе таки, влада…

- А хоч убийте! Нізащо! Потерпить ваша важлива справа до ранку.

- Та що ти кажеш! Тут сім’я гине, а ти - потерпить до ранку!

- То ви не щодо зниклого Панченка? Бо сьогодні всі тільки про нього й говорять. Тоді знаєте що: може я якось зараджу? Кажіть мені, я вранці йому переповім.

- Ти? Гм-м-м… А може, якраз і допоможеш. Ти, як жінка, мене краще зрозумієш.

Баба Софа вмостилася на стільчику на кухні і зітхнула:

- Якщо чесно, то не знаю, як і почати. Дід мій зовсім розум втратив. У гречку стрибає.

- Яка гречка, її ж восени всю зібрали… а-а-а, то це ви про… ОТЕ?

- Оте саме. Здурів на старості років.

- Та з чого ви взяли?

- У мене очі ще фанерою не забиті.

Та-а-ак, виразів щодо фанери і тому подібного - бабця від онуків нахапалася. Але все решта?

- Розумієш, Маріє, чоловіки - вони такі! Соромно казати, але задивляється мій дід Андрій - і на кого! - на Ганьку! Я не раз бачила, як він на трасу не навпрошки йшов, а давав кругаля повз хутір. А на весіллі - ти помітила?

- Та що я мала помітити?

- Він із тою Ганькою аж три танці підряд танцював! Вдома відро води принести - скаржиться, що немічний. А тут - три танці! І маслав її за обидва боки, а мене хоч би раз обійняв! Ні, дорогенька, я тобі зізнаюся: ми тому стільки років разом прожили, що я завжди пильнувала і ніяких Ганьок до Андрія на піонерську відстань не підпускала. Але ця ж - як та клізма, без мила лізе.

- Ну, а що ж вам Олексій допоможе?

- А хто ж іще допоможе? Парткому вже немає, до сільради йти - то там тільки посміються і розголосять на все село. А твій Олексій - як ото батюшка в церкві - по закону мусить мовчати. І ти теж нікому не кажи, дуже прошу.

- А до батюшки чом не підете?

- Та ти що! Невдобно! Я ж у нього в церковній десятці, а тут така ганьба. То краще твій братик допоможе. Я тебе прошу, щоб ти його попросила…

- Ну, що я йому маю сказати? Про дідові зальоти? Так це ж, як колись казали, чистісінька аморалка. Де тут кримінал? До чого тут мій родич?

- А ти подумай: як він мене кине і на Ганьці жениться, все ж шкереберть піде! Зять із ним вітатися перестане, а ще, чого доброго, помститься, як у них у горах заведено. А це тобі вже не аморалка, а чистісінький кримінал.

Ну й ну! Ще тільки вендети у нас у Великих Колодах не вистачало! Хоча, мушу визнати, в історії нашого села, а разом із ним і не знищених ще тоді Малих Колод та хуторів Великі і Малі Пеньки подібні випадки навіть на моїй ще дитячій пам’яті траплялися.

Пригадую - це я у класі п’ятому була - сіли ми вечеряти, аж тут знадвору крики, вереск. Ми всі ложки покидали, повискакували, дивимось: а по вулиці тітка… не скажу, хто саме, свого чоловіка, царство йому небесне, сапкою жене. А дядько чомусь босий і без штанів. Я ще не розібрала, що до чого, як тато заткнув мені долонями вуха, затяг до хати, закрив у коморі, де вікон не було, і знову побіг дивитися.

В Англії кажуть: у кожній старій шафі захований свій кістяк. Та у нас мало не в кожній сільській скрині можна знайти стільки кістяків, що ніякої на них міс Марпл не вистачить. Тільки зачепи!

Тому вранці я Олексієві прохання баби Софи передала. Він хмикнув, але поставився до ситуації серйозно:

- Я знаю, що робити. Мені ще треба кілька вчорашніх сигналів перевірити, то я діда Андрія на весь день за понятого запряжу. А між ділом і його, як то кажуть, промацаю.

Поговорили - і розбіглися. Братик людей розпитувати і діда Андрія “мацати”, а я до хліва - Коханого з сімейством порати.

А ввечері брат знову вмостився за столом, знову прийняв “внутрішнє від застуди”, сьорбнув гарячого борщу і раптом розсміявся:

- Ну й діла! Ну й ошелешив мене дід Андрій!

- А що таке? Ганька від нього вагітна?

- Слава Богу, ні, до ОТОГО у них не дійшло. Але цілком може дійти, якщо баба Софа заходів не вживе.

- Яких заходів?

- Ну ти б почула, про що мені дід зізнався! Хоча ні - не почула б, бо розмова у нас була суто чоловіча.

- Ну кажи вже, не тягни жили! Бо я зараз теж заходів вживу - суто по-жіночому. Борщ заберу, а замість нього у Коханого з корита зачерпну - те, що він не доїв…

- Тільки - нікому ні слова. Навіть бабі Софі! Хоча, з іншого боку, щось же їй пояснити треба, а справа така делікатна, що я навіть як посадова особа не знаю, яким боком їй це пояснити… О! От ти й поясниш!