Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Ну так! Бо я жива людина! Це отам, - тицяється пальцем у кладовище через дорогу, - отим нічого не треба. А я ще не вмерла! Мені мужичка треба!

Отак з ранку і майже цілий день. Однак, увечері Манька з Ганькою мирилися, за вечерею випивали по “стопочці” домашньої медовухи і співали на весь хутір, аж у село було чути: “Ой, літала в синім небі пташечка, літала. Але ж я була дурна, що вчора не дала!”

Та ото ж кажу - день почався гарно. Зайшов Зять:

- У вас там кабанчика, щоб на м’ясо, не знайдеться?

- Є у нас і кабанчики, є у нас і свинки. Зайдеш, вибереш, разом заколемо. Може, ще щось треба?

- Думаю, завтра все треба буде. Свої припаси закінчуються, бо гості їдять, як після місячної дієти.

- Скажи: от ти всю цю братію в генделику частіше за інших бачиш. То що про них думаєш?

- Маріє, якби там, де я колись жив, у мене зник навіть не родич, а кунак - слухай, я б гори перевернув, я б місця собі не знайшов, не їв би, не спав би. Та й у Колодах теж народ небайдужий. А вони, оці агітатори… так, наче не людину загубили, розумієш, а коробку сірників. Ти знаєш, що вони про все це говорять?

- Звідки? Я ж до тебе як і зазираю на каву, то міські у “піонерському таборі” вже хропака дають. Ото тільки вчора засиділися.

- Розумієш, ті, з ким він приїхав, ця… як її…

- Команда.

- Ага. Футбольна… Так вони кажуть спочатку: було би добре, якби його подовше шукали, до самих виборів. А як побачили, що я прислухаюся, то одразу: ні, звичайно, дай Боже, щоб він був живий! Бо ж як щось трапиться, то його нашому Хазяїну в труні під самі вікна принесуть. Ще й телебачення покличуть.

- А інші що ляпають?

- Інші мовчать-мовчать, а потім, як вип’ють, то кажуть, що… пробач, Маріє, що дурний у тебе родич. Мовляв, не там шукає. Не в селі треба і не навколо села, а в місті, прямо в штабі. Отам він сидить, кажуть, і над усіма насміхається.

- Ой, люди, люди, небораки. Ну, що міські говорять, я вже від тебе знаю. А що ти сам думаєш?

- Думаю, або агітатори правду кажуть, або зовсім уже в тих містах народ перевівся. Ти ж розумієш - людина зникла, а вони анекдоти розказують.

Обурений Зять виказав усе, що йому накипіло - і пішов. А за якийсь час від паркану погукав фельдшер:

- Маріє, у тебе домашньої на травах не лишилося?

- Є. На звіробої і на горіхових перетинках.

- Беру! Все оптом! По роздрібній ціні!

- Горіхівку не віддам. Як раптом Павла “швидка Настя” вхопить - чим я його лікуватиму?

- Павлові я пігулку дам, ще краще буде. А настоянка мені позаріз потрібна: гості попросили повторити лекцію про народну медицину.

- Добре. Але будеш у районі - привезеш мені вітаміни для свинок.

- Нема проблем! До району я може просто сьогодні й поїду.

- А що, ліки в аптеці кінчаються?

- Ой, якби ж то ліки! Хочеш посміятися? Заходить до мене сьогодні Манька. І просить “запобіжники”, ну, презервативи. Я їй: скільки? А вона - скільки є, всі давай. Нащо так багато, питаю. І що ти думаєш? Раніше вона б мені таке сказонула, що вуха в трубочки поскручувалися б.

- Ця може…

- Так ото ж! А сьогодні - тільки глянула на мене отак, млосно: я ж, мовляв, не лише для себе, нас же двоє… І воркоче, як ото твої свинки після Коханого…

- Може, вона для кіоску?

- До кіоску Сорочиха після похорону нікого не пускає. Та й потім - що то за навар вийшов би? Як із крутих яєць. Ні, для себе брала. Знову в блуд кинеться. Клієнтів же понаїхало!

- А, ну-ну…

Просив мене брат: як щось помітиш незвичне, одразу мені кажи. Незвичне не забарилося. Павло зайшов зі двору до кухні і запитав:

- А куди ти заступа переставила?

- Не чіпала я заступа… Потримай краще двері в коморі, я банки повитягаю.

- Які банки?

- З огірками торішніми. У Зятя в генделику свої кінчаються, то я йому ці занесу. Однаково скоро новий урожай закручу… То що ти там про заступа питав? Може, діти на рибу черв’яків копають?

- Ні, вони сьогодні вдома сидять, футболу по телевізору чекають. Питав. Не чіпали.

- Я теж… Може, ти десь поставив та забув?

- Маріє, ображаєш. Щоб я - та забув?

Що правда, то правда. Павло ніколи нічого не забуває. Я тицьнула йому до рук трилітрову банку з маринованими огірками:

- Зачекай, я скоро.

Братик-Шериф втямив одразу:

- Заступ, кажеш, зник? Узяти його міг тільки хтось із приїжджих, у наших свої є. А нащо тобі брати заступа, якщо ти не збираєшся копати?

- Питання друге: що саме копати? Города бабі Мотрі? По-перше, не сезон, по-друге, тимурівці всі вимерли, як ті динозаври.

- Значить - яму. Аби щось приховати. Точно - приховати, раз заступ без спросу взяли. А що нормальний український командировочний мусить ховати? Пляшки від випитого? Ха! Хто на це зараз звертає увагу?… Добре, веди, показуй, де твій заступ стояв?