Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Ну чим, чим… Ад’ютант решту струменя собі в галіфе пустив. Потім гукнули солдатиків, вони будочку розмели, маршала висмикнули, підігнали пожежну машину, обмили зі шланга, переодягли в сухе - і в спальний вагон. І знаєте, він найбільше радів, що перед тим, як за хату піти, мундир з усіма нагородами зняв і на кущика повісив. Міністр, каже, може бовтатись у лайні. Навіть якщо він міністр оборони. Зрештою, служба у нього така. А от Герой Радянського Союзу - ніколи!

- А будка, котру розмели?

- Яка будка? А, ця, котора?… Поставили нову. Коштом міністерства оборони. Я ж кажу - люди гордість мали. Не те, що тепер.

- Знаю я вашу гордість! - то вже свекруха з порогу кухні, - Сидиш у лайні - то не цвірінькай. От і процвірінькали державу.

Подальша дискусія набула такого напряму, що я швиденько спровадила дітей спати на вишках у сіні. Єдине, що запам’яталося, як уже зовсім натомлений суперечкою і вечерею свекор сказав на прощання:

- Як ви ще з Павлом до школи бігали, єдиним злочином у нас було, коли хлопчики крали яйця з-під власних курей, щоби зміняти в кооперації на батарейки для ліхтариків. Пам’ятаєте ту моду на ліхтарики?

- А ще б! Вважалося найкращим подарунком.

- Бо на краще, доню, батьки не могли спромогтися. А тепер от - людину крадуть. І де? У Великих Колодах!

Дообідали (чи довечеряли) нарешті, провели Павлових батьків на їхній куток, а Шерифа до його хатки, та й рушили нічною вже порою додому. Коли глядь - а в генделику „У зятя” ще світиться, і голоси чути. Кому це там не спиться? Цікавість взяла. Завернули.

А в самому генделику ще одна несподіванка: всі три команди разом сидять! То вони кожен у своєму кутку тулилися, як зайдеш, то „праві” праворуч, „ліві” ліворуч, а „центристи” - посеред них під вікном. А тут - столи позсували, посідали впереміжку, один одному наливають, і всі такі тепленькі-тепленькі… Видати, давно сидять. Допилися до того стану, коли всі люди - брати.

Ми на мигах Зятеві свою каву замовили - і в улюблений куточок, де тінь. Але агітатори нас навіть не помітили.

- Що я вам, скажу! - це, здається, „лівий”. - Шкода Миколку, хоч плач. Оце ми з вами тут п’ємо і закусюємо, а він лежить десь на дні якогось… водойому. І каменюка до шиї прив’язана.

- Задній міст від „газона” краще, - похмуро докинув його сусід. - Тоді вже точно не випливе.

- А ти звідки знаєш, спеціаліст? - підколов хтось із тверезіших. - Либонь, сам на цьому ділі підробляєш поміж виборами? Признавайся!

- Чого вчепився? Нікого я не топив, хіба що тещину сучку. Та й то у відрі. Мале таке, сучку маю на увазі, а таке ж падлюче, як і його хазяйка. Всі руки покусала.

Тут уже єдина жінка, котра колишня прокурорша, звереснула:

- Припиніть! Гицелі! У вас нічого святого! Поминки називається!

- О! Так ми його, виявляється, вже поховали! Може, скажете, де? Завтра разом підемо на могилку з квіточками… і з міліцією.

- А ви не чіпляйтеся до слова, то я обмовилася.

- Та годі вам гавкатися! От я пам’ятаю: в дев’яносто четвертому в Києві, ну в тому нещасному окрузі на Сирці, ви всі його знаєте, так ми на людях по різні боки вулиці ходили. А ввечері тихенько зберемося, вип’ємо і ділимося всім - і горілкою, і підписами, і голосами. Кандидату кандидатові, а нам - наше.

- Н-да-а-а, ти маєш рацію. Я про той округ ще дітям розказуватиму. Такого більше вже точно не буде. Три роки підряд вибирали-вибирали… і таки не вибрали.

- А це все ота, котра його в дев’яностому розпечатала. Не інакше - відьма! Наврочила. Не йшов народ голосувати - і край! Казали: хватить з нас отої самовисуванки. Казали: як сама висунулася, то тільки її й бачили. То її в Америку занесе, то в Австралію… а як труба коло технікуму луснула ще при комуністах, так вода й досі тече. Очерети вже виросли, жаби кумкають, скоро риба заведеться. А вона - то у Папи Римського, то у Патріарха Вселенського… то у чорта лисого. Тільки не в окрузі.

- Ой, та не перебільшуйте ви роль лічності в історії! Чому вас тільки в партшколі вчили?

- Брехня! Не вчився я у партшколі!

- Він взагалі ніде не вчився, він у нас самородок, ги-ги! До сорока років не знав, що в літері Ї дві крапочки писати треба.

- Цить! Бо як будуть тебе вибирати, то я конкурентам твого табеля продам, за шостий клас.

- Я що - дурний - сам висуватися? Мені й в агітаторах добре. Давайте краще наллємо і вип’ємо за них, за годувальників наших, дай їм Бог здоров’я, а нам - виборів почастіше.

- Ні, що не кажіть, а тоді на Сирці ми погусарили. Господи, які люди! Колишній міністр, майбутній начальник канцелярії і все ще директор військового заводу! Які гроші крутилися, який нал! Мамо рідна, яка готівка! З рук у руки!