Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

- Та він так швидко щез, що й ніхто не помітив. Син же Валин таки вийшов до машини, але поки завів, поки вивів - а дядька вже й немає!

- А решта коли порозходилися?

- Ну мінімум через півгодини. Спочатку погомоніли, потім ще раз до Валиного чоловіка з дітьми підійшли, поспівчували. Потім один з одним прощалися… і знаєш - таке враження, що прощалися, як навік.

- Не таке враження, а точно, - докинув свекор, - їх же усіх Валентина щороку збирала. А тепер… хто їх збере? Хіба наступні похорони.

- А що слідство каже? - змінила тему Вікторія.

- Вибачай за каламбур, але цитую Кравчука: маємо те, що маємо. Вже й область підключили і навіть Київ. Усі розуміють, всі йдуть назустріч, а Семена Григоровича як не було, так і досі немає.

- А люди що кажуть? У селі ж секретів немає.

- Старі люди таке кажуть, що Гоголь у труні перевертається. А Панченкові ровесники інше пригадують - що бідному Гоголеві й не снилося.

- Себто?

- Довго розказувати. Старі люди то на привидів грішать, то на вовкулаків. А молодші… У нього ж, Семена Григоровича батько наглою смертю помер, от вони й кажуть, що син батькову долю повторив.

- А це якось пов’язано?

- Якби знати… то не мучився б мій Олексій і все його начальство - від району до столиці. А то не докази, а потороччя з клоччя.

Тут ні сіло ні впало свекра потягло на філософські узагальнення.

- Я десь у когось читав, що кожне вбивство кидає тінь у майбутнє. Важливо тільки її розгледіти. От якби ви під цим кутом глянули…

- Тату, в історії з Панченками стільки тіней, що там суцільний морок. А в тому мороці вовкулаки зубами клацають - як отой ваш “скажений комісар”.

- Це часом не Рейтаровський? - пожвавішав господар, - як він, то у мене для вас новина. Наша райрада нарешті вирішила вулицю його імені у Великих Колодах назад перейменувати. Як там вона у вас називалася? Історично, маю на увазі.

- Не повіриш - Скотомогильна.

- О, Господи! Як сказав би мій покійний вчитель літератури, не життя, а суцільна символіка.

Коли ми вже наговорились і налаштувалися спати, я не втрималась і подзвонила Шерифу. Переповіла те, що почула від “вічного заступника”, дізналася, що ті новини, через які Олексій залишився в селі, ніякого відношення до Панченка не мають, умовила його не приїжджати по нас із самого ранку, а чекати у себе на службі, доки повернемося своїм ходом.

Раненько вранці ми зі свекром уже стояли на зупинці маршрутки, щоби їхати додому. А що зупинка була поряд із автовокзалом і залізничною станцією, то народу товпилося чимало. Якийсь дядько, обвішаний причандаллям для зимової риболовлі, нахилився щось підняти - аж тут якийсь шминдрик зірвав з його голови розкішну лисячу шапку - і дременув!

Кілька чоловіків, видно, друзі обікраденого, рвонули за ним. Та де! Той кинувся до дверей вокзалу, як забіжить досередини, змішається з людьми, а там через рейки, поміж товарними вагонами - і шукай його. Тікав злодюга швидко, та ще й розігнався і, пригнувшись, засковзав по смузі льоду, накатаній дітворою. Ще б мить - і втік би. Але тут двері вокзалу розчахнулися, бо виходив народ, що приїхав вранішньою електричкою, і шминдрик в’їхав просто у торець дверей… ні, не просто, бо ще й приклався лобом до дебелої кованої клямки. Як стояв - так і впав.

Люди добігли, шапку відібрали, дали кілька копняків під ребра - і відпустили.

- Ду-у-урний, дурний! - похитала головою маленька суха бабця, що теж маршрутки чекала. - І додумався ж, коли красти! На Водохрещу!

- А що - сьогодні не можна? А в інші дні можна? - поцікавилися дядьки.

- Грішити взагалі не можна. А в такий день, як сьогодні - особливо шануватися слід. Бо - Свято ж!

- Нє, ну я знаю, що сьогодні Водохреща, празник, значить. Але…

- Празник! То ваш Первомай - празник: і випити, і погуляти, і согрішити на майовках. А Водохреща - Свято від Бога! І поводитися належить праведно. Божа кара за порушення Божих законів рано чи пізно, а настає. Хоча, часом лише у третьому коліні. Але сьогодні - бачили? - одразу ж!

- Він не лише Божий закон порушив, а закон фізики! - буркнув рибалка. - От за це розплата й наступила.

Бабця стулила губи в курячу гузку.

- Якби не согрішив, то стояв би собі спокійно і ніхто б його не чіпав. А от вам - теж попередження було. От заробите і ви в лоба. І де тоді буде ваша фізика?

- Мені - попередження? - здивувався рибалка. - це щодо чого?

- Теж грішите. Сьогодні святий день, а ви хіба до церкви пішли? Ні, ви рибу ловити зібралися. Дивіться, щоб вона вами не закусила, та риба, коли ви зі своїм приладдям під лід підете, аж до весни, доки крига не скресне.