Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Ні, звісно. Якби я таке побачив, то й досі тікав би геть пустелею.

— Тоді висновок може бути лиш один: Богль страждає на галюцинації!

— Панночко, ми були б вам дуже вдячні, якби ви ще раз розповіли про свої пригоди, — лагідно промовив Ансель.

Богль здригнувся і налив собі ще віскі.

— Якщо я й далі думатиму про це, то геть дійду, — озвався він замогильним голосом.

— Заспокойся, — зауважила Майра. — Далеко йти не доведеться.

Богль стиснув кулаки і, насилу звівши очі, втупився в нас.

— Можете глузувати, скільки влізе! — пробурчав він. — Тільки я своїм очам вірю. Коли я зайшов, вона лежала на ліжку. І раптом — фр-р-р — уже під стелею. Просто з ковдрою знялася! Немовби підйомним краном її підняли.

Ми перезирнулись.

— Отже, вона полетіла, — зауважив я. — Вам часто траплялося бачити, щоб люди отак вилітали з ліжка?

— Вперше, — скрушно відповів Богль. — Сподіваюсь, і востаннє.

— Без сумніву, сонячний удар, — шепнув Ансель.

Я кивнув і знову звернувся до Богля.

— Слухайте, у всіх нас сьогодні був тяжкий день. Ви стомилися. Може, вам краще лягти?.. А завтра…

— Думаєте, я зможу заснути? — перебив мене Богль і зробив ще один ковток.

Майра швидко встала. На ній була сорочка кольору морської хвилі і сірі фланелеві штани, які щільно облягали стегна. Вона підійшла до Богля і забрала в нього пляшку з віскі.

— Спати йди! — звеліла дівчина. — Бо примушу літати над твоєю головою оцю пляшку.

Богль здригнувсь і відсунувся.

— Не підходь! — з жахом прошепотів він.

— Дайте йому спокій, — сказав Ансель. — У нього щось ніби стрес.

Майра поволі відійшла, забравши пляшку з собою. Я перехопив у неї пляшку.

— Дуже вдячний. Спадок приймаю, — мовив я і хильнув віскі.

Майра сіла.

— Не далеко ми заїхали, слухаючи Семюелеву балаканину про летючих жінок.

— Атож, — притакнув я. — І навряд чи заїдемо далі.

— Я хочу знати, що сталося в хатині. — Ансель знову повернувся до теми, яка його хвилювала. — Ви довідалися про щось від Кінтля? Так чи ні?

— Та начебто ні… Він провів мене до хатини. Я заснула… Більше нічого не пам'ятаю.

— Ну от, — невесело підсумував я. — Прощавайте, ліки від зміїних укусів. Прощавайте назавжди! Тепер, коли Кінтля більше немає, ніхто не розкриє таємницю.

— Так і мені здається, — погодився Дон. — А проте… Щось же діялося в тій клятій халупі. Не годину там лишалася Майра, і не дві. Засинаючи, вона була сама. Коли ми виламали двері, в хатині вже був бісів чаклун. У всій цій історії є щось недомовлене, щось непевне… — Він пошкрябав підборіддя і, рвучко підвівши голову, кинув на дівчину гострий погляд. — Ви не відчуваєте в собі ніяких змін? — спитав її обережно.

— Відчуваю, — глузливо погодилася Майра. — За ці три дні мій нещасний організм постарів рівно на три дні. Що з вами, Анселю? Чи не ваблять вас Боглеві лаври?

— А що, як сказане Боглем — правда?

— Ну от, — зітхнула Майра. — Уже двоє перегрілись. Треба б надіти на вас гамівні сорочки, поки ви не зробилися небезпечними.

Я занепокоєно подивився на Анселя.

— До чого ви хилите?

Та, перше ніж він устиг відповісти, почувся тупіт копит, і в хмарі куряви на площу вилетів гурт вершників.

— Що це? — спитала Майра, озираючись через плече.

Я з жахом випростався. Усе ясно! Банда!

— Доне, хутко до телефону! Викликайте федеральний загін. Це бандити!.. А втім, не треба. Вони нас уже помітили. Однаково не встигнете.

Від групи відокремилися троє і попростували до веранди. Решта лишилися біля коней, пильно стежачи за нами. Попереду виступав гладенний здоровило. Коли він почав підніматися на веранду, сходи жалібно зарипіли в нього під ногами.

Бандюга зупинився в центрі веранди й пильно оглянув нас. В очах його спалахнув лихий вогник. Особливу увагу мордоворота привернула Майра. Він витяг шовковий носовичок і гучно висякався, не зводячи з дівчини погляду. Майра, в свою чергу, обдивилася його з ніг до голови, начебто анітрохи не злякавшись.

Здоровило підійшов ближче. Його супутники стояли трохи віддалік. Богль, відчувши щось неладне, вирішив нагадати про своє існування.

— Тобі чогось треба, чоловіче?

Його запитання лишилося без відповіді. Бандит засунув руку в кишеню.

— Хочу показати щось цікаве, — заявив він. — Куди це я його подів? — Нахмуривши брови, він понишпорив в інших кишенях.

— Може, воно сховалося в твоєму череві? — спитала Майра і, припаливши сигарету, жбурнула сірника на підлогу.

— Люба, чи не могли б ви трохи помовчати, — сказав я благально. — Зараз не найліпший час для балачок.