Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

Тієї короткої миті, коли полум'я було найяснішим, мені привиділось, ніби поряд ковзнула тонка гнучка тінь, безгучна й безтілесна. Серце моє болісно стислося — здавалось, я побачив утілення найжаскішого жаху.

— Тут… хтось є… Де ви, Доне?

— Спокійно, спокійно… — кілька разів повторив Ансель і знов доторкнувся до моєї руки. — Я за вашою спиною. Що ви побачили? Що вас злякало?

У мене так тремтіли руки, що я не зміг запалити сірника. Довелося віддати коробку Анселеві.

— Запаліть! У цій кімнаті хтось чи щось є!

— Може, тварина?

— Не знаю, — відповів я, зціплюючи зуби, і видобув з кишені револьвер. Ансель запалив зразу кілька сірників, і ми побачили всю кімнату.

На складному ліжку лежала Майра. Очі її були заплющені. Над головою дівчини танцювала якась безформна тінь, що моторошно відрізнялася чимось від інших, звичайних тіней, що їх утворювало мінливе полум'я сірників.

— Вище! — гукнув я не своїм голосом. — Вище!

Та тієї — особливої — тіні вже не було. Вона злилася з іншими. Стало видно, що Майра в кімнаті сама. Якщо не лічити нас, звичайно. Ніколи не забуду того видовища! Майра, з розпущеним волоссям, у білій шовковій сукні, схожій на давньогрецьке вбрання, здавалася втіленням якогось прадавнього божества, її незряче лице, звернуте до стелі, було застигле, ніби вирізьблене з мармуру.

Але я не міг довго милуватися цим дивом. Жах знову чіпко вхопив мене крижаними пальцями.

— Тут щойно хтось був! — Я вхопив Анселя за рукав. — Куди він подівся?

Та йому було не до мене. Він схилився над Майрою.

— З нею все гаразд, — сказав він, наче не вірячи сам собі. — Вона просто… спить. Спить у цьому смороді!

Він обережно поторсав дівчину. Марно. Ансель подвоїв зусилля.

— Та прокиньтесь же! Прокиньтесь, вам кажуть!

Я незграбно відштовхнув його і, підхопивши Майру однією рукою під спину, а другою під коліна, спробував підняти.

І тут я пережив таке, що на саму згадку про це тепер — через багато років — у мене ворушиться волосся на голові.

Коли я силкувався підняти Майру з ліжка, то з подивом, а потім з панічним страхом відчув, що тіло її нараз обважніло. Мені все-таки вдалося її підняти, і тут-таки я відчув, що хтось намагається перешкодити мені знову. Здавалося, довгі й чіпкі руки вхопили мене й тягнуть, тягнуть назад!

Як я не втратив розум?! Яким дивом пощастило вибратися на світ Божий? Не знаю… Не пам'ятаю…

Отямивсь я вже аж надворі. Притискаючи до грудей Майру, я зацьковано огледівся і загорлав до Богля, який сидів на траві, щоб той подавав коней.

Богль поволі підвівся і мовчки втупився в мене. Його очі безтямно вибалушились.

Ансель вискочив з хатини слідом за мною. Він кілька разів озирнувся в чорну пащу розчинених дверей. Губи в нього були білі наче крейда. Насилу переступаючи неслухняними ногами, він відійшов від хатини й трохи постояв, відсапуючись. Потім пробелькотів:

— Покладіть її… на мого коня.

— Ви… Дайте їй спокій! — затявсь я. — Ви вже задосить про неї подбали!.. Богль, потримай дівчину, поки я не скочу в сідло.

Коли я опинився на коні, Богль передав мені Майру.

— Що з нею?

— Сам хотів би знати, — відповів я, пускаючи коня ступою.

Вибравшись на плато, ми поїхали клусом. Діставшись до найближчої купи дерев, я зліз з коня і поклав Майру в затінку.

— Може, оглянете її ретельніше? — звернувся я до Анселя, занепокоєно намагаючись намацати пульс на її млявій руці.

Ансель укляк біля дівчини навколішки.

— Це сон? Чи що? Відповідайте, хай вам біс! — Я насилу стримував себе. — Робіть же щось!

Ансель неквапом помацав пульс, підняв дівчині повіки.

— Це транс, — поважно мовив він. — Різновид ступорозного стану, — він пошкрябав підборіддя і знов взяв Майрин зап'ясток. — Зовні нібито нічого страшного. Та краще б якнайшвидше дістатись до містечка. Не думаю, що перегрів буде їй на користь.

— Як вона впала в цей… як його… стан? У чому, в біса, причина?

— Не знаю. — Ансель підвівся і розвів руками. — Зараз найголовніше — не з'ясовувати причини, а боротися з наслідками. Ми повинні якнайхутчіш довезти дівчину до готелю.

З допомогою Богля я знову завдав її на коня.

— Вона витримає дорогу?

— Повторюю: видимої небезпеки немає. Вона занурена в сон, гіпнотичний сон. За кілька годин прокинеться свіженька як огірочок!

— Будемо сподіватися, що ви маєте слушність. — Мені все ще вдавалося зберегти зовнішній спокій.

Дорога через плато геть знесилила нас. Спека стояла жахлива. Майрине тіло знову якось дивно обважніло.