Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

Нарешті ми дісталися до готелю. Майра все ще спала. Ансель вирушив на пошуки господаря. За кілька хвилин він повернувся.

— Їй уже готують кімнату, — сказав він. — Можна нести її туди. Я вам допоможу.

Господарева дружина чекала нас у маленькій кімнаті, чистій і тихій, де стояла прохолода й пахощі квітів. Я обережно поклав дівчину на ліжко.

— Пригляньте за нею, — попросив я жінку.

Лишивши Анселя допомагати, я вийшов на терасу і стомлено опустився на лаву. Там уже сидів Богль, якому страшенно кортіло поговорити. Він замовив два кухлі пива і стурбовано запитав:

— Що за чортівня коїлася в тій халупі? Як ви гадаєте?

Я витер обличчя і шию носовичком.

— Не думав про це.

Щиро кажучи, мені просто не хотілося про це думати. Богль нервово шарпнув ногою.

— Ви вірите в оті історії про чаклування, що їх розповідав Дон?

— Я ще не зсунувся з глузду.

Богль, здавалося, відчув полегкість.

— Ну, а зілля від зміїних укусів?.. Як ви гадаєте, вдалося його здобути? Зілля…

Я сіпнувся, як від удару. Воно зовсім випало мені з пам'яті. І про Бастіно я забув. А завтра він мав спуститися з гір, щоб остаточно обговорити деякі деталі викрадення. Але я уявив собі Майру, яка лежала нагорі, її змарніле, нерухоме обличчя, і хвиля жалю обпекла мене. Яке там викрадення?! її не можна наражати на нове випробування! Доведеться змиритися з втратою двадцяти п'яти тисяч і з тим, що мене потурять з роботи.

Я зрозумів, що загруз у цій історії по вуха. Проте обміркувати ситуацію мені не вдалося. На терасу вийшов Ансель.

— Як вона? — спитав я, підхопившись з місця.

— Можна вже не хвилюватися, — відказав Ансель, сідаючи поряд. Тоді, клацнувши пальцями, підкликав юну мексіканку і мовчки показав на порожню склянку. — Вже очунює. Години за дві буде в нормі. — Він спохмурнів і здвигнув плечима. — А ось як помер Кінтль? Чому? Може, це вбивство?

— Кінтль… Бр-р! Згадувати гидко! Цікаво, давно він помер?

— Важко сказати. Там же гаряче, як у домні. І ніякої вентиляції. Тіло розкладалося дуже швидко.

— Ви вірите в перевтілення? — швидко спитав я. — Чи то пак, у здатність Кінтля до перевтілення? Це дуже важливо! Було ж у тій хатині щось таке, якась нечисть. Я помітив це одразу, як зайшов!

— Непевне світло сірника може зіграти з уявою й не такий жарт, — незворушно відповів Ансель. — Майра була в кімнаті сама. Там стояло тільки ліжко і ніде було сховатися.

— Пояснення — то діло десяте. А я кажу лише те, що бачив! — роздратовано кинув я. — Ми зіткнулися, м'яко кажучи, з нестандартною ситуацією. А ви… Мені знайома така логіка: якщо ми не можемо витлумачити факти, то тим гірше для них.

Мала мексіканка принесла пиво, і Ансель зробив кілька спраглих ковтків.

— До чого ви хилите? Ви просто злякались, а тепер намагаєтеся чимось виправдати свій переляк.

Я подивився Анселеві в очі. Він не витримав і відвів погляд убік.

— Ви старий облудник, Доне, — спокійно мовив я. — Ви теж боїтеся, але майстерніше приховуєте страх. І цей страх не дає вам визнати очевидне: зі смертю старого чаклуна пов'язане щось ірраціональне, моторошне, вороже людині. Я весь час відчував присутність цієї сили. Вона була в хатині. Вона йшла за нами, коли ми перетинали плато. Вона не хотіла віддавати Майру, і тіло її ставало таким важким, що я ледве втримував його… — Я рвучко підвівся і сердито глипнув на Анселя. — Піду погляну на неї.

Майра все ще лежала. Над її головою з легеньким дзижчанням оберталися лопаті невеличкого вентилятора. Крізь штору пробивалося проміння післяполудневого сонця.

Я зумисне спокійно підійшов до стільця. Сів. Поглянув на дівчину. Вона розплющила очі і, ще остаточно не прочнувшись, похмуро подивилася на мене крізь заволоку сну.

— Привіт! — сказав я.

На обличчі її з'явився здивований вираз. Вона трохи підвела голову.

— Привіт. Що ви тут робите?

— Захотілося поговорити про новини, про погоду, — не втримався я від усмішки. — Ну, як ви себе почуваєте?

Вона відкинула простирадло і спробувала сісти. Анселева піжама була на неї завелика, і вигляд дівчина мала дуже кумедний.

— Що зі мною? Я захворіла? — спитала Майра. Аж тепер вона помітила на собі чужу піжаму. — Чому ви мовчите, хай вам чорт? — Вона видимо приховувала розгубленість. — Хто на мене це нацупив? Що тут діється?

— Заспокойтесь. Ви повернулися до готелю. Ми поїхали по вас до Кінтля і привезли сюди. Ви пам'ятаєте Кінтля?

— Аякже! Але чому ви мене привезли? І чому не змогли розбудити?.. Поясніть же мені, що діється! Замість того, щоб усе до пуття розповісти, він сидить і роздаровує усмішки!