Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

Здоровило витяг з кишені згорнуту газету і заходився її розправляти. Він подивився в газету, потім перевів погляд на Майру, і обличчя його осяяла вдоволена усмішка. Усміхнений крокодил… Моторошне видовище!

— Ну от! — нарешті промовив він. — Дуже цікаво! Дуже, дуже…

— Він любить погомоніти сам із собою, — зауважила Майра і позіхнула. — Це небезпечна ознака. Чи не піти нам спати?

— Ви слухайте, — порадив я. — Боюся, його монолог зацікавить і нас.

Богль втупився в здоровила, кліпаючи очима й бурмочучи собі під ніс щось нерозбірливе. Нарешті він розпростав широчезні плечі й проказав:

— Ніяк не збагну, що це за молодці.

— Я — Пабло! — мовив бандюга, скоса позирнувши на Майру. — Невже ви, чужинці, не знаєте, хто такий Пабло?

Ансель аж на виду змінився.

— Пабло? — перепитала Майра. — А, чула! Це, здається, такий масажний прилад.

Здоровило й далі посміхався.

— Літній сеньйор знає Пабло, еге ж?

Пабло знав не лише «літній сеньйор». Я теж чимало чув про цього негідника. Тому почуття, які охопили Анселя, знайшли відгомін і в моїй душі.

— Поясни тоді своїм друзям, що Пабло починає там, де нерішуче зупиняються Сапата і Панчо. Розкажи їм про мою владу в горах! І що сталося з тими, хто дозволяв собі непоштиво поставитись до мене. Про хлопців моїх розкажи, який це порох! Чого ж ти мовчиш, наче язика проковтнув, сеньйоре?

Онімілий Ансель безпорадно дивився на нас.

— Атож, це той самий… — нарешті видушив він із себе.

— Якщо Семюель збігає по свою гармонійку, ми зможемо влаштувати офіційну зустріч, — озвалася Майра, зневажливо посміхаючись. — Піднімемо прапор. А тоді вже підемо спати.

Я подумав, що наша метка дівуля накличе на нас великих прикрощів.

— Ви Майра Шамвей, еге ж? — ґречно поцікавився Пабло.

— Навіть ти мене знаєш? — Майрині очі широко розплющились. — Ось, нарешті, й до мене прийшла слава. А я потерпала!

— А ти, сеньйоре, Росе Мілан?

— А я сеньйор Богль, — прохрипів трохи протверезілий Сем і підвівся. — Радий познайомитись.

— Припни язика, собако. А то я тобі його швидко вкорочу! — Очі Пабло пронизували нашого приятеля, немов буравчики.

— Та хай тобі… — Богль налаштувався випустити чергу лайки.

Я під столом штовхнув його ногою і просичав:

— Мовчи!

Пабло, гучно тупаючи ногами, підійшов до столу і сів поруч з Майрою. Як на такого здоровила, рухався він навдивовижу легко. Майра гидливо відсунулася.

— Нам є про що побалакати, — мовив Пабло і потягся до глека. Тоді наповнив Майрину склянку червоним вином. — Вип'єш, а потім поцілуєш мене. Якщо тільки твої поцілунки не отруйні. — Він зареготав, розхитуючись із боку в бік.

— Не напружуйся так — черево лусне!

Пабло стиснув грубу склянку своєю величезною лапою і роздушив її.

Майра дала здоровилу ляпаса. У мені все аж завмерло.

Бандити на площі ступили кілька кроків до веранди. Декотрі вихопили револьвери. Пабло дивився на подряпану долоню. Обличчя його було темніше від ночі.

— Який я необережний…

— Нема чого виправдуватись, — не вгавала Майра. — Один мій кузен теж був недоумок. Бив і трощив усе поспіль. Їсти йому давали в металевому посуді. Бери приклад…

— Коли мої жінки поводяться зухвало, — задумливо промовив Пабло, — я саджаю їх голим задом на мурашник.

— Я не твоя жінка, барило! То чи не пішов би ти зі своїми шакалами десь далі?

— Не зважайте на неї, — озвався я. — У неї дуже своєрідне почуття гумору.

Пабло обмотав руку носовичком.

— Коли мої жінки дозволяють собі такі слова, я відрізаю їм язика. Гумор від цього тільки виграє, а жінка розумнішає.

Я вирішив, що мені слід активніше втрутитися до розмови.

— Ви, сеньйоре, певно, маєте бажання про щось поговорити з нами? — спитав я, пропонуючи бандитові сигарету.

— Будьте певні, — неприязно буркнув він і зневажливо відштовхнув мою руку. — У мене до вас серйозна справа.

Він підняв газету, що впала на підлогу. Я впізнав «Рекордер».

— Ось чому мене цікавить сеньйорита. — І він, як козир, виклав газету на стіл.

Я одразу здогадався, що там таке, досить було лише мигцем глянути на заголовки. Цей покидьок якимсь чином роздобув номер, у якому йшлося про «викрадену блондинку» і було названо суму винагороди. Там-таки було величезне фото Майри Шамвей.

«Ну, друже, — подумки звернувся я сам до себе, — якщо ти викрутишся і цього разу, значить, ти в сорочці народився!»

Перше ніж я встиг щось сказати, Майра вхопила газету. Дон і Богль читали через її плече.