Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Умовили. — Вона кинула на мене насмішкуватий погляд.

Ми сіли в машину. Підстрибуючи на вибоїнах бруківки, «каділак» виїхав за межі містечка. Майра мовчала. Мовчав і я.

Ми їхали гірською дорогою. Праворуч височіла прямовисна скеля, ліворуч — дорога круто обривалась у прірву.

Зненацька Майра вигукнула:

— Добре було б їхати отак і їхати, ні про що не думаючи, їхати, аж поки стомимось одне від одного! А потім — розлучитись… І не сушити більше голову всякими дурницями!

— А люди залишаться без ліків від зміїних укусів і одностайно вирішать, що я базікало.

— Ви самі вскочили в сумнівну історію. І мене в неї втягуєте.

— Чом би й не вскочити? Ви, в усякому разі, дали старому слово честі.

— Журналіст говорить про слово честі! Не смішіть мене!

— Я б не радив вам іще раз пробувати обдурити бідолаху Анселя.

— Я й не думала. — Вона хитнула головою і сонячний промінь спалахнув у її волоссі. — Просто вперлася через його наказовий тон. Ніхто не сміє вказувати, що я маю робити.

Я знизав плечима.

— За кілька днів ви будете дякувати мені. Чи, може, ви боїтеся того Кінтля?

— Я не боюся чоловіків.

— Ви вже казали про це.

— Але це ж безглуздя! — вигукнула вона. — Я навіть мови не знаю. На словах усе легко, а як обернеться на ділі? Мене ж одразу викриють!

— В усьому покладіться на Дона. Переживайте прикрощі в міру їх надходження.

— Що більше я думаю про плани вашого Анселя, то менше вони мене надихають.

— Не покуштувавши, не взнаєш смаку.

— У чому полягає ваш інтерес? — запитала Майра. — Ви так зацікавлені, що це помітно неозброєним оком.

— У добрячому репортажі, ото й тільки! Зразу видно, що ви нічого не тямите в нашому ремеслі. Наш хліб — сенсація! Якщо пощастить, можуть навіть фото вмістити.

— Співчуваю тим нещасним, що загортатимуть у цю газету м'ясо, — зауважила Майра.

Ми повернули назад і решту дороги їхали мовчки.

Наступні дні я був дуже заклопотаний.

Ми вирішили податися до Пепоетлана найближчого четверга, тобто за три дні. За цей час треба було встигнути дуже багато. Насамперед знайти для Майри вбрання Діви Сонця. У цьому нам допоміг Жуден. Сукня була чудова. Вона скидалася водночас і на нічну сорочку, і на шати святої. Як личить блондинці білий шовк!

— Від нашої дівчинки повіяло святістю! — не приховував захвату Ансель. — Атож! Справжня свята.

— Скажи ще «свята цнота», — пробурчав Богль. — Тоді б треба було куди серйознішого камуфляжу.

Та на Богля уваги не звертали. Ансель мав слушність. Належне враження Майра повинна була справити одразу. Якщо цього не станеться, то подальші спроби ні до чого не призведуть.

Тим часом я не гаяв часу марно. Ми репетирували з Майрою, відбираючи найефектніші номери. Крім того, я ще мав організувати «викрадення».

Сема і Анселя в цей план втаємничувати було не варто, отож на пошуки бандюги я вирушив сам, вигадавши пристойний привід.

Довго пояснювати мені не довелося. Виконавець ролі викрадача зрозумів усе досить скоро. То був зачуханий бандит на ім'я Бастіно. Мені вже траплялося користуватись його послугами, і я знав, що за сотню доларів він зробить усе як треба. Аби дужче заохотити Бастіно, я пообіцяв йому в разі успіху ще три сотні.

Завдання, яке я поставив перед ним, було нескладне: викрасти Майру з пепоетланського готелю, в якому ми мали намір зупинитися після зустрічі з Кінтлем. Про час операції я пообіцяв повідомити Бастіно додатково.

Отож усе йшло як належить. Коли я повернувся, ніхто з моїх спільників не поставив жодного зайвого запитання. Можна було вирушати в Пепоетлан.

Раптом з'явився захеканий листоноша, що поспішав до нашої машини.

— Вам телеграма, сер!

Я дав листоноші монету й розгорнув телеграму. Вона була від Жудена. Я прочитав її і спересердя аж вилаявся. Супутники не зводили з мене очей.

— Страшенно прикро, але якийсь час вам доведеться діяти без мене. Банда напала на федеральний патруль і трьох убила. Мені доручено склепати репортаж. Нічого страшного. Зустрінемося в Пепоетлані за кілька днів. Зробіть усе, щоб зустріч Майри і Кінтля відбулася. І чекайте мене в готелі!

— Це називається «чіпляти на вуха локшину»! — скипіла Майра.

— Що ви, я принциповий противник виробів з борошна! Не варто перебільшувати. — Я поклав руку на її плече. — Ви чудово впораєтесь і без мене. І будь ласка, дочекайтесь у готелі. Я не встиг іще на вас надивитись.

Та Майра вже закусила вудила.