Ю Несбьо - Син

– Так?

– Леїф Кройнаес, п’ятдесяти трьох років. Мешкає в Коннеруді під Драмменом. Він одразу впізнав підозрюваного на фото, яке я йому показав. Він бачив чоловіка на пришляховому майданчику на старому гостинці, що біжить паралельно Драмменсвейєн. Знаєте, така місцина при дорозі, з лавками та столами для пікніка, де можна приємно згаяти час, коли втомився в путі. Леїф Кройнаес виїхав, щоб покататися собі на втіху, доки сонце, але зупинився і сидів за столиком на тому майданчику впродовж кількох годин, бо відчував якесь, з незрозумілої причини, виснаження. Місце те непопулярне серед автомобілістів – просто більшість віддають перевагу новим шосе. До того ж там озеро і влітку багато комашні. Однак того дня за одним зі столиків для пікніка сиділи іще двоє чоловіків. Вони просто сиділи там кілька годин, ні слова не сказавши, так ніби на щось чекали. Тоді один з чоловіків зиркнув на свій годинник і сказав, що час уже йти. Коли вони проходили повз столик Кройнаеса, другий чоловік нахилився, запитав Кройнаеса, як його звати, а потім порадив йому звернутись до лікаря, бо в нього, мовляв, щось негаразд із серцем. Тоді перший чоловік потягнув того другого за собою. У Кройнаеса склалось враження, що то був санітар психіатричного закладу з пацієнтом на прогулянці. І вони собі поїхали геть.

– Але він не міг забути того випадку, – сказала Карі, – і таки пішов до свого лікаря. Який переконався, що у нього справді негаразд із серцем, і негайно поклав його в лікарню. Ось чому Леїф Кройнаес добре запам’ятав чоловіка, якого він зустрів лише мимохідь на пришляховому майданчику, коло старого гостинця понад річкою Драммен.

«Річка Драммен», – подумав Симон.

– Так, – сказав Вестад. – Леїф Кройнаес каже, що хлопець урятував йому життя. Але ж річ не в тому. Річ у тім, що, згідно з висновком медичної експертизи, Еву Морсанд було вбито саме в той час, коли ті двоє сиділи за столиком для пікніка.

Симон кивнув.

– А волосини? Ви з’ясували, як вони могли потрапити на місце злочину?

Вестад стенув плечима.

– Як я вже сказав, у підозрюваного є алібі.

Симон зауважив, що Вестад уникає згадувати ім’я підозрюваного. Він відкашлявся.

– Може видатися, що волосся підкинули. І якщо Сонні Лофтусу було надано одноденну відпустку навмисне, щоб підставити його під звинувачення у вбивстві, це означає, що до справи причетний хтось із співробітників в’язниці Статен. Через це замовчуються обставини розслідування?

Генрік Вестад різко відсунув свою чашку. Можливо, кава йому не смакувала.

– Мені наказали мовчати, – сказав він. – Хтось нагорі дуже чітко дав зрозуміти моєму шефові, що справу треба залишити у спокої, аж доки випаде нагода глянути на неї з іншого боку.

– Вони хочуть ще раз перевірити факти, перш ніж скандал стане надбанням громадськості, – докинула Карі.

– Сподіваймося, що йдеться лише про це, – тихо промовив Симон. – То навіщо ти ділишся з нами, Вестаде, якщо наказано мовчати?

Вестад знову стенув плечима.

– Важко бути єдиним, кому щось відомо. І коли Карі згадала в розмові, що працює із Симоном Хефасом… Тобто… всі кажуть: ти людина, що має внутрішній стрижень…

Симон подивився на Вестада.

– Тобі відомо, що інакше така людина називається баламутом?

– Так, – сказав Вестад. – Я баламутити не хочу. Я просто не хочу бути єдиним, кому щось відомо.

– Бо в такий спосіб почуваєшся безпечніше?

Вестад – уже втретє – стенув плечима.

Зараз, коли він сидів, він не видавався таким високим і плечистим. І, схоже, незважаючи на теплий джемпер, його морозило.

У прямокутній залі засідань панувала тиша.

Увага Хуґо Нестора була прикута до крісла на чолі столу.

Крісло з високою спинкою, вкрите шкурою білого буйвола, було розвернуте від них.

Чоловік у кріслі зажадав пояснень.

Нестор підняв очі на картину, що висіла над кріслом. На ній було зображено розп’яття. Гротескний, кривавий живопис, надмірно багатий на деталі. Людина, розп’ята на хресті, мала роги на лобі і червоні вогненні очі. За винятком цих двох, породжених фантазією маляра подробиць, подібність була очевидною. За чутками, художник написав картину після того, як чоловік у кріслі з високою спинкою відрізав йому два пальці за неповернений вчасно борг. Щодо пальців, це було правдою – Нестор бачив усе на власні очі. За чутками також, минуло заледве дванадцять годин, відколи художник вивісив картину у своїй галереї, перш ніж чоловік у кріслі прибрав цей живопис. Разом з печінкою художника. Ця чутка вже не відповідала дійсності. Картину забрали за вісім годин, а художнику вони вирізали селезінку.